Розширення території Київської держави за князя Ігоря

Ігор скликав дружину і став радитися з нею про пропозиції грецького царя. Як пише Нестор, дружина сказала Ігореві таке: «Якщо цар так говорить, то чого ж нам ще більше, без битви візьмемо золото, срібло і дорогі тканини. Адже невідомо, хто переможе — ми чи вони? 

З морем не можна заздалегідь домовитися; тепер ми не землею ходимо, але по глибині морській: тут одна смерть загрожує нам усім». Так і було вирішено, Ігор послухався поради дружини. Направивши воїнів-печенігів на війну в Болгарську землю, сам Ігор, взявши у греків золото і тканини на всіх воїнів, повернувся назад до Києва. 

945 року вже було підписано новий договір з греками, але менш вигідний, ніж за Олега. Договір було скріплено взаємною клятвою. Оскільки дружина Ігоря складалася з поган і християн, то клятва проводилася для них нарізно. 

Язичники разом з Ігорем відправилися на пагорб, на якому стояв ідол їх бога Перуна, де й промовили свою клятву. Християни клялися ім’ям християнського Бога в соборному храмі Іллі. Мир із Візантією не був дуже корисним для Києва. Ігор повинен був зректися прав на Крим і на гирло Дніпра, а також погодитися обмежити свою торгівлю в грецьких землях. Проте це був мирний і торговельний договір, що дозволяв Ігореві спокійно зайнятися іншими державними справами.

 

 

Як і Олег-віщий, князь Ігор вирішив послати свої війська на схід до Каспійського моря, де були багаті арабські торговельні ринки. Але війська пішли не через хозарські краї, а вздовж Кавказу, де до них приєдналися алани і лезгіни. У місті Дербенті війська сіли на човни й попливли Каспійським морем до гирла Кури за Кавказом. Метою було прийти до міста Вердаа, найбільшого торговельного міста в Закавказзі. 

Війська Ігоря напали на це місто, розгромили охорону і оволоділи околицями. З людьми спочатку поводилися добре, але пізніше, коли почалося повстання, розграбували місто і забрали мешканців у полон. 

Проти військ Ігоря виступив намісник сусіднього Азербайджану. Бої йшли зі змінним успіхом, але Ігор тримався добре. Пізніше, коли серед військ Ігоря поширилася епідемія, князь вирішив терміново залишити нездорову місцевість. З величезною здобиччю повернулися переможці, йдучи тією ж дорогою, якою й прийшли, ніхто не мав сміливості їх зупинити. Згодом дружина Ігоря стала ремствувати, що він не піклується про неї, оскільки в останні роки свого князювання Ігор перестав ходити сам за даниною і посилав знатного чоловіка Свенельда. 

Тому дружина князя збідніла в порівнянні з дружиною Свенельда. Ігор врахував бажання своїх дружинників і пішов з ними сам збирати данину в землю древлян, яких і обклав посиленою даниною. Однак цим він не задовольнився й захотів узяти ще подвійну данину. Оскільки основну частину своєї дружини зі Свенельдом він відправив до Києва, а повернувся до древлян із нечисленною охороною, древляни без великих зусиль знищили і охорону, і самого Ігоря. Як повідомляє візантійський історик, древляни, прив’язавши цього нещасного князя до двох нагнутих дерев і відпустивши їх, розірвали сердешного надвоє». Так трагічно завершилося 945 року 32-річне князювання Київського князя Ігоря Рюриковича. 

Як відомо з «Повісті минулих літ» літописця Нестора, вірна, глибоко віддана і любляча князя Ігоря, його дружина княгиня Ольга дуже жорстоко помстилася древлянам за смерть її чоловіка, спалила вщент їхню столицю Коростень, а всіх її мешканців веліла знищити. Такі були 

язичницькі Олегові закони того часу — смерть за смерть!

 

 

Як і Олег-віщий, князь Ігор вирішив послати свої війська на схід до Каспійського моря, де були багаті арабські торговельні ринки. Але війська пішли не через хозарські краї, а вздовж Кавказу, де до них приєдналися алани і лезгіни. У місті Дербенті війська сіли на човни й попливли Каспійським морем до гирла Кури за Кавказом. Метою було прийти до міста Вердаа, найбільшого торговельного міста в Закавказзі. 

Війська Ігоря напали на це місто, розгромили охорону і оволоділи околицями. З людьми спочатку поводилися добре, але пізніше, коли почалося повстання, розграбували місто і забрали мешканців у полон. 

Проти військ Ігоря виступив намісник сусіднього Азербайджану. Бої йшли зі змінним успіхом, але Ігор тримався добре. Пізніше, коли серед військ Ігоря поширилася епідемія, князь вирішив терміново залишити нездорову місцевість. З величезною здобиччю повернулися переможці, йдучи тією ж дорогою, якою й прийшли, ніхто не мав сміливості їх зупинити. Згодом дружина Ігоря стала ремствувати, що він не піклується про неї, оскільки в останні роки свого князювання Ігор перестав ходити сам за даниною і посилав знатного чоловіка Свенельда. 

Тому дружина князя збідніла в порівнянні з дружиною Свенельда. Ігор врахував бажання своїх дружинників і пішов з ними сам збирати данину в землю древлян, яких і обклав посиленою даниною. Однак цим він не задовольнився й захотів узяти ще подвійну данину. Оскільки основну частину своєї дружини зі Свенельдом він відправив до Києва, а повернувся до древлян із нечисленною охороною, древляни без великих зусиль знищили і охорону, і самого Ігоря. Як повідомляє візантійський історик, древляни, прив’язавши цього нещасного князя до двох нагнутих дерев і відпустивши їх, розірвали сердешного надвоє». Так трагічно завершилося 945 року 32-річне князювання Київського князя Ігоря Рюриковича. 

Як відомо з «Повісті минулих літ» літописця Нестора, вірна, глибоко віддана і любляча князя Ігоря, його дружина княгиня Ольга дуже жорстоко помстилася древлянам за смерть її чоловіка, спалила вщент їхню столицю Коростень, а всіх її мешканців веліла знищити. Такі були язичницькі Олегові закони того часу — смерть за смерть! 

 

 

Отже, князь Ігор за часів свого правління знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега. 

На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах. 

Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі. 

 

 

• Олег Яструбов. Як князь Iгор будував основи Русі-України // 
• Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. — К.: Академвидав, 2005. — 688 с. (Альма-матер) 
• Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К.: Освіта, 1994. — 465 с. 
• Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. — К.: МАУП, 2002. — 328 с. 
• Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 1993. — 720 с.: іл.