Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток осередків народних промислів

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

у первісних негараздах, житло трипільців, і наскельних літописів кам’яних берегів Дністра та вічне дерево Буші…

Ми й досі знаходимо діаманти тисячоліть амфори чорного лаку, золоті пекторалі, царські діадеми… І священні для поколінь черепки звичайнісінького посуду. Та чи «звичайнісінькі», коли вони безцінні?
 
РОЗДІЛ 2. БДЖОЛЯРСТВО
 
«... Ціле літо сотається, невсипущо сюди-туди велика секретниця світу – бджола. Поклав би на ніготь – нема! Ану, заслабнеш темної задушливої ночі! А бджола тобі-ліку Янтарного з вулика до ятристого болю в скрипучих грудях: знімає, мов рукою. А як ота муха чинить мед, не пояснює уже двадцять віків: боїться конкуренції. Таке мізерне, а водить за носа ціле людство!.. «
В. Бабляк. Жванчик.
 
Той еліксир вивчали Аристотель, Піфагор, оспівували в поезії Гомер, Вергілій, широко використовували у своїй практиці світила медицини Гіппократ, Авіценна, про бджільництво писав давній історик Геродот. Наш перший літописець Нестор зазначав, що в X столітті промисел цей процвітав у Київській Русі. «Хутра, віск і мед були найціннішими з того, що взагалі продукували землі Руської держави», писав М. Грушевський.
З давнини і Поділля звалося медоносним краєм за густі ліси-бори, за уквітчані сонячні галявини, за напоєні медом і росами трави, що покривали Подільські Товтри, названі народом Медоборами. Французький дослідник й археолог Блез де Віженер ще в 1573 році писав про Поділля: «... Країна на повнена медом і воском».
Ще первісна людина навчилася відбирати в диких земляних комах солодкий продукт і нищила таким чином бджіл. Крім того, ворогами бджіл були тварини і холодні зими. Саме це змусило земляних бджіл переселитися у безпечні місця – в дупла дерев. Бджолині дупла були на висоті 4-6 метрів від землі, мали вузькі льотки і, щоб дістати мед, треба було прорубувати отвір. «Видирання» меду велося, як і раніше, хижацьким способом, бо знищувалися бджоли і бортні дерева, повністю забирався мед. Бортями називали бджолині осідла, тобто ті, що знаходились у бору – сосновому лісі, а людей, що займалися цим промислом, – бортниками.
Безсистемне полювання за дикими бджолами призвело до того, що їх кількість відчутно зменшилася. А мед і віск набували дедалі більшого значення як продукт харчування і торгівлі. Тому борті стали привласнювати. Той, хто перший відстежив бджіл, робив на дереві позначку (знак, клеймо, тавро) і вже ніхто не смів зачіпати борті. Ці знаки закріплювали за тим чи іншим мешканцем бджолине дерево (борть). Бортництво набуло особливого значення: з'явилися люди, які безпосередньо стали займатися бджільництвом («бортні люди») на узаконених лісових ділянках. Якщо ж появлялися порушники, то таких піддавали покаранню. Про це чітко сказано у пер шому писемному збірнику законів – «Руська правда», в якому охороні бортей присвячено аж сім пара графів – більше, ніж будь-якому іншому промислу.
Згадані історичні документи підтверджують винятково важливу роль, яку відігравав у давнину мед.
Природні дупла мали невеликі розміри й були незручні для постійного користування. Тому бортники намагалися надати гнізду, коли воно було порожнє, зручної для них форми: за допомогою сокири чи долота поглиблювали чи розширювали гніздо. За допомогою сокири та долота видовбували також штучні борті, а щоб краще сідав рій, їх кропили настоями різних трав, обмащували воском або медом.
З появою самостійних вуликів «бджільництво почало розвиватися по-новому. На величезних площах велась вирубка лісу під так зване підсічне землеробство. Разом із іншими винищувались і бортні дерева. Тому їх власники стали від'єднувати борті і окремі вулики і влаштовувати їх на вирубаних ділянках – пасіках (пасічних, висічених, а звідси й «пасіка», «пасічництво»). Так започатковувалися лісові, а згодом і домашні пасіки, що набули значного розвитку із середини XIV до XVIII століття. Акти другої чверті XVI століття вказують, що того часу в цілому Вінницькому повіті вже не було «Бортних бджіл», а були виключно «бджоли пасічні».
У період одомашнення бджіл на Україні були відомі 4 основні типи вуликів – борті, колоди, дуплянки (пні) та сапеткові. Сапеткові вулики, що були відомі й на Поділлі, – це плетені з очерету, рогози чи соломи вулики різних форм (круглі, продовгуваті, діжоподібні тощо), які всередині вимазані глиною. Мед тих бджіл, що жили в таких вуликах, використовували лише для лікування, він був найкращим. До речі, нині такі вулики почали виготовляти знову, їх охоче купують голландці. Мед з очеретяних вуликів у Європі коштує набагато дорожче, ніж звичайний.
У XIX – на початку XX століття на Поділлі були поширені 2 типи вуликів: виготовлені з дерев'яних дупляних колод, які в народі називали «пнями» або «кадлубами», та плетені з соломи («солом'яники»). Подоляни рахували пасіки на «пні». Вулики-колоди зустрічалися у 30-х роках XX століття майже всюди на Поділлі поряд з тогочасними типами вуликів.
Хоча вже з'явилось і широко практикувалось чимало вуликів, а бджільництво залишалось варварським. Щоб добути мед, пасічники змушені були попередньо знищувати бджіл. На початку XIX століття народилося, дякуючи П. І. Прокоповичу, раціональне пасічництво. 1814 року він уперше в світовій практиці виготовив рамковий вулик. Це була справжня революція у бджільництві. Рамковий вулик дав можливість перебудувати технологію догляду за бджолами і полегшив вивчення їхнього життя. Із 32 дуплянок
Фото Капча