Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток осередків народних промислів

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

для себе мистецькі вироби.

Сьогодні не просто купити справжній, високохудожній український сувенір: вишиванку, гобелен, кераміку. В той же час, на Полтавщині є два всесвітньо відомих центри народних промислів – вишивки в Решетилівці та гончарства – в Опішні. Для відродження цих мистецьких осередків у Полтавській ОДА розробили відповідні програми. Зокрема, для відродження Центру гончарного мистецтва Опішні є чотири складові: організація роботи навчальної школи-інтернату, в якій могли б навчатися ремеслу талановиті діти з усієї країни (сьогодні діє лише школа) ; розширення Національного Опішнянського музею; приведення комунального господарства селища у належний стан; відновлення роботи підприємства, яке б виробляло саме художню кераміку.
Аби відродити самобутні народні промисли у Решетилівці, місцева влада вирішила побудувати виставково-торговельний центр народних промислів, де б розмістилися майстерні народних умільців, щоб кожен з них орендував площу для виставки та продажу. Запланований комплекс покладе початок відродженню забутих традицій, ремесел, зацікавить і привабить іноземних туристів. Робота над реалізацією цього проекту вже розпочалася.
Як повідомив міністр культури і туризму Юрій Богуцький, незабаром Україна винесе національний звіт про стан культурної сфери на розгляд Ради Європи. За його словами, такий звіт необхідний передусім для того, щоб Рада Європи, яка має ряд програм, розуміла, чим допомогти тій або іншій сфері української культури. Це може бути і програма удосконалення законодавства, і програма допомоги сільській культурі. Зрештою, вони самі визначаються, в яких сферах їм ефективно брати участь. За словами Богуцького, з боку України виникла ідея, що отримала в Раді Європи сприятливі відгуки, під назвою – проект „Київська ініціатива”. В ньому беруть участь п'ять країн: Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова. „Йдеться, зокрема, про підтримку народних промислів. Як відомо, ця сфера в занепаді. І не тільки в Україні, але і в Молдові, і у Вірменії, і в Грузії – оскільки немає виходу цієї продукції на ринки. З боку Ради Європи така наша ініціатива мала розуміння і підтримку”, – відзначив Юрій Богуцький.
 
РОЗДІЛ 5. ОСЕРЕДКИ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ ЯК ОБ’ЄКТИ ТУРИЗМУ ТА ЇХ ПРОБЛЕМИ
 
Організаційно народні художні промисли України пройшли складний шлях реформувань. Станом на 1 січня 1991 р. Республіканське об’єднання народних художніх промислів – Укрхудожпром – об’єднував 5 художньо-виробничих об’єднань, 3 заводи, 18 фабрик художніх виробів, у складі яких в окремих населених пунктах діяло понад 100 філій, цехів та бригад майстрів народних художніх промислів. На підприємствах Укрхудожпрому працювало понад 27 тисяч чоловіків, з них 8 тисяч надомників. Обсяг виробництва продукції народних художніх промислів сягнув 180 млн карб (близько 200 млн дол. США за тодішнім офіційним курсом). Продукція Укрхудожпрому експортувалась у більш як 20 країн світу. У структурі Укрхудожпрому була створена мережа фірмової торгівлі – 10 магазинів у Києві та в обласних центрах – Полтаві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Вінниці, Сумах – з торговим обігом понад 20 млн карб. Успішно діяло також Центральне художньо-експериментальне та конструкторсько-технологічне бюро – ЦХЕКТБ та Республіканська постачально-збутова та експортно-імпортна база.
Зберігається проблема передачі творчим спілкам у власність майна і приміщень, встановлення пільгової оплати за оренду приміщень. На даний момент не мають власних приміщень осередки Національної спілки народних майстрів України у Харкові, Полтаві, АР Крим, Луцьку, Івано-Франківську, Чернівцях.
Згідно з чинним законодавством на державне фінансування можуть розраховувати бюджетні установи. Відсутність державного фінансування не компенсується роботою із залучення позабюджетних ресурсів на розвиток народних художніх промислів (інвестиції, меценатські та спонсорські кошти, пільгове кредитування). Продукція народних майстрів є витвором мистецтва, має розглядатися як специфічний товар, промоція та просування якого як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, потребує державного сприяння.
У той же час досвід проведення міжнародних та всеукраїнських виставок, симпозіумів, фестивалів, зокрема міжнародний мистецький фестиваль у селищі Опішному Полтавської області „Здвиг-2009”, Сорочинський ярмарок у селищі Великі Сорочинці Полтавської області свідчать про потужний креативний потенціал народних майстрів. Осередки народних промислів можуть дати додатковий імпульс розвитку туризму, сприяти утвердженню культурної самобутності регіону. Осередки народних промислів, творчі майстерні є потенційними об’єктами культурного туризму, популярними у цілому світі.
У вітчизняних та іноземних туристів існує стійкий попит на вироби місцевих народних промислів, сувенірну продукцію, задоволення якого висуває на порядок денний питання про систему її реалізації. Вироби народних майстрів мають реалізовуватися не тільки під час всеукраїнських та регіональних фольклорних фестивалів і свят, а й через розгалужену мережу спеціалізованих крамниць і салонів.
Нагальною потребою є актуалізація осередків народних промислів як важливої складової історико-культурної спадщини для розвитку культурного туризму. Позитивним прикладом є досвід Полтавщини, де активно використовуються етнографічні маршрути (Опішне, Миргород, Пирятин – кераміка, Решетилівка – вишивка та ткацтво) з метою ознайомлення з осередками народних промислів та ремесел, організації майстер-класів. Туристи мають можливість ознайомитися з виробами народних майстрів, традиціями і технологіями виробництва. Відповідно, осередки народних промислів по всій території України акумулюють великий потенціал для культурного туризму та створення нових туристичних маршрутів, продуктів і пропозицій.
Продуктивною є співпраця осередків народних промислів та українських музеїв для організації культурного туризму, пошуку нових форм роботи з метою урізноманітнення туристичних послуг, підвищення їх якості й конкурентоспроможності. У цій співпраці осередки народних промислів можуть виступати постачальниками мистецької та сувенірної продукції, джерелом нових форм дозвілля та послуг. Відповідно музей може стати місцем ознайомлення і продажу творів місцевих умільців, фондом для збереження найкращих мистецьких виробів, майданчиком для проведення лекцій, майстер-класів. Деякими музейними закладами України подібна співпраця налагоджена: Музей українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Музей Івана Гончара (м. Київ), Національний музей-заповідник українського гончарства (смт. Опішне Полтавської) області та інші.
Унікальним прикладом комплексного підходу до організації культурно-мистецького життя і туризму є селище Опішне Полтавської області. Навколо Національного музею-заповідника українського гончарства об’єдналися Будинок культури, бібліотека, музична школа, школа народних мистецтв. У заповіднику діє Інститут керамології, який займається фундаментальними науковими дослідженнями про закономірності виникнення й розвитку гончарства, його роль і місце в традиційно-побутовій і сучасній культурі українців та інших народів світу. В Опішному працює освітянський заклад нового типу – Колегіум мистецтв, де здійснюється навчання з поглибленим вивченням національних традицій. Ефективність таких закладів нового типу – забезпечення координації дій, ефективне використання матеріальної бази, розширення сфери використання спеціалістів без залучення додаткових коштів на оплату праці. Вони представляють значний інтерес як засоби реалізації завдань відродження та розвитку національної культурно-мистецької, освітянської спадщини, насамперед, в осередках його традиційного побутування.
 
ВИСНОВОК
 
Осередки народних промислів як складова духовної культури українського народу є одним з основних засобів збереження народних традицій, пізнання власної країни, формування гордості за її культурні надбання. Опрацьовуючи цей проект, я побачила багато проблем, пов’язаних з народними промислами нашої країни, і навіть сформувала свої думки, які, на мою думку, сприяли б поліпшенню ситуації з промислами
Протягом останніх двох десятиріч ця галузь культурних індустрій зазнала кардинальних організаційних змін і часткової руйнації, держава лише починає формувати свою політику щодо збереження, відродження й розвитку цього сегменту традиційної народної культури українців.
Відсутній єдиний державний координаційний центр, який би проводив постійний моніторинг й аналіз стану галузі, надавав би науково-методичну підтримку осередкам народних промислів.
З метою вирішення проблем розвитку осередків народних промислів держава активно співпрацює з громадською організацією Національна спілка майстрів народного мистецтва України. Через відсутність фінансування нереалізованими залишилися законодавчі ініціативи щодо розвитку осередків народних промислів.
Суб’єкти народних промислів в основній масі є недержавними організаціями, які не можуть розраховувати на державну фінансову підтримку, мають наявну потребу в інформаційно-правовій та рекламній підтримці з боку держави.
Не створені дієві механізми залучення позабюджетних ресурсів на розвиток народних промислів, активізації спонсорства і меценатства.
Актуальним залишається розвиток інтерактивного потенціалу осередків народних промислів для створення нових туристичних маршрутів, формування естетичних смаків молоді, творення неповторного іміджу регіону.
Пропозиції та рекомендації:
- створити Державний реєстр осередків народних помислів;
- налагодити багатоканальну систему фінансування осередків народних промислів;
- розширити інформаційне наповнення електронних сторінок з метою популяризації національної культурної спадщини й виробів місцевих народних майстрів. Залучення громадських та благодійних організацій до участі у налагодженні рекламно-інформаційної діяльності для поширення інформації про туристичні можливості осередків народних промислів;
- туристичним операторам залучати осередки народних промислів як об’єкти культурно-пізнавального туризму для створення нових туристичних маршрутів;
- сприяти організації екскурсій школярів і студентів по осередках народних промислів для отримання особистих вражень, інтерактивного ознайомлення з виробничими традиціями предків;
- сприяти відкриттю спеціалізованих магазинів виробів народних промислів у міських центрах, об’єктах туризму, залучати до реалізації такої продукції музейні установи.
Я сподіваюся, що у найближчий час проблеми з народними промислами почнуть вирішувати, не дивлячись на нестійку атмосферу у державі і кризу у світі, адже наша народна спадщина робить нашу країну такою неповторною і особливою, і сподіваюся, що влада не дозволить занепасти нашим символам, речам, завдяки красі яких наш народ знають у світі.
 
Список використаних джерел
 
Постанова Кабінету Міністрів України „Положенням про Міністерство культури і туризму” № 1566 від 8 листопада 2007 р.
Закон України «Про народні художні промисли». Відомості Верховної Ради, 2001, №41 ст. 199. Із змінами, внесеними згідно з Законом №1407-IV (1407-15) від 03. 02. 2004 р., ВВР, 2004, №16, ст. 238
„Основи законодавства України про культуру”
Президента „Про заходи щодо відродження традиційного народного та народних промислів в Україні” від 6 червня 2006 р. № 481/2006 та „Про додаткові заходи щодо розвитку в Україні традиційного народного мистецтва” від 26 грудня 2006 р. № 1203/2008.
Антонович Є. А., Захарчук-Чурай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво – Львів, «Світ» 1992
Ганжа П. О. «Таємниці українського ремесла» Київ, «Мистецтво» 1996
„Народні джерела”, щоквартальник „Народне мистецтво”.
Іван Вах. До історії дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005.
М. О. Швець «Народні художні промисли України» 2005
Журнал «Музеї України», «Збереження і розвиток народних промислів» 09. 02. 2007
Художні промисли України – Київ: «Мистецтво», 1979
Газета «День» № 195 «Як народні промисли вивести з тіні байдужості» 29. 09. 2009
Фото Капча