Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Діяльність Товариства зосереджувалася саме навколо поширення та популяризації знань: відкриття початкових народних училищ різного типу, в котрих прагнули поєднати навчальну, виховну, санітарно-профілактичну та інші сфери культурно-освітньої діяльності, актуальні для тогочасного суспільства4. Не меншу увагу члени Товариства приділяли й індивідуальній позакласній освіті, її основі – книзі. Книговидавництво стало другою за важливістю роботою, здійсненою членами Харківського товариства упродовж його існування.

Організація видавничої справи була складним завданням, не лише з організаційних моментів, а й з огляду на потребу врахування поглядів видавців, меценатів й авторів. Більша частина членів Товариства була національно свідомою, проте в Російській імперії й надалі був чинним Емський циркуляр, що забороняв книгодрукування українською. За таких умов переважна більшість навчальної літератури видавалася російською5. Отже, 31 березня 1891 р. на загальних зборах Товариства за ініціативи С. Русової було вирішено розпочати видавництво «дешевих книжок для народу». Головою новоствореного видавничого комітету став відомий український історик, ректор Харківського університету Д. Багалій, який очолював його упродовж 12 років. Дійсними членами видавничого комітету було обрано: О. Єфименко – першу жінку – професора історії; М. Сумцова – професора Харківського університету, видатного українського фольклориста, літературознавця й етнографа; Г. Хоткевича – письменника, актора, мистецтвознавця, режисера. Згодом до видавничого комітету також увійшли М. Міхновський та поетеса Х. Алчевська6. Комітет підготував до друку низку як російськомовних, так і україномовних книжок, одначе більшість останніх не пропустила цензура.

Саме таке неприйняття російською владою і державною цензурою україномовних текстів і зумовило ту обставину, що найґрунтовніше видання, підготовлене харківськими вченими за ініціативою Товариства – «Народна енциклопедія наукових та прикладних знань», було підготовлене упродовж 19101912 рр. та опубліковане у Москві російською мовою. Іншою причиною російської мови цієї енциклопедії був незадовільний рівень української наукової мови й, відповідно, небажання вітчизняних учених, які, попри українське походження, більше ототожнювали себе з російською інтелігенцією, писати «безперспективною» українською мовою. Отже, членами харківського Товариства, за ініціативою В. Данилевського, було ухвалене рішення щодо створення великої російськомовної праці енциклопедичного формату, яка б поширювалася не лише у Малоросії, а й по всій імперії7.

До роботи над енциклопедією було залучено близько 150 вчених, письменників, громадських діячів з різних наукових галузей та суспільних організацій. Більшість з них були представниками «Харківського товариства поширення в народі грамотності» та вченими Харківського університету, однак були залучені автори і з інших міст та наукових установ8. Ключовим було питання фінансування проекту, і не лише забезпечення хоча б мінімального гонорару авторам (більшість з них були ентузіастами й не вимагали грошей), а й передусім організація друкування матеріалу. Єдиним реальним шляхом вирішення проблеми було залучення меценатських коштів, що виявилося не такою складною справою. Головним меценатом, що «спеціалізувався» саме на підтримці видання наукової й популярної літератури, став відомий російський підприємець, просвітній діяч, власник великого книговидавництва Іван Дмитрович Ситін (1851-1934).

Постать І. Ситіна є знаковою для російської (і української) енциклопе- дистики рубежу ХІХ-ХХ ст. Саме він став головним видавцем науково-освітньої літератури в країні, що не лише відповідала усім критеріям та ключовим потребам сучасності, а й була доступною для широкого загалу. Окрім значної кількості підручників, періодичних видань, наукових збірок, він здійснював видання трьох великих енциклопедій – «Дитячої енциклопедії» 1913 р., «Військової енциклопедії» (1911-1915 рр.) у 18-ти томах (через події Першої світової війни проект не завершений) та «Народної енциклопедії наукових та прикладних знань». Енциклопедичне значення мали й видані «Товариществом И. Д. Сытина и Ко» тематичні збірки, а саме: «Три века: Россия от Смуты до нашего времени» (1912 р.) ; «Великая реформа: Российское общество и крестьянский вопрос в прошлом и настоящем (19 февраля 1861-1911 гг.) « (1911 р.) ; «Отечественная война и русское общество 1812-1912 гг. « (1911 р.). На початку діяльності він видавав також своєрідні «предтечі» енциклопедій – ілюстровані календарі9.

Маючи значні прибутки, І. Ситін підтримував не лише авторів, а й цілі науково-видавничі проекти, на зразок проекту видання «Народної енциклопедії». Використовуючи комерційний бік справи лише як засіб покращення результатів та здешевлення продукції, він намагався зробити літературу доступною широкому загалу читачів. Видання енциклопедії, ініційоване Харківським товариством, відповідало проектам І. Ситіна, оскільки передбачало підвищення загального рівня освіти населення. Власне енциклопедія, як було зазначено в передмові до неї проф. В. Данилевським, складалася з систематично згрупованих окремих коротких статей наукового та прикладного змісту. Вона була зорієнтована на широке коло читачів, переважно старшого віку, які здобули лише початкову освіту, але прагнули до самоосвіти10.

Результатом копіткої праці науковців й усіх авторів енциклопедії, організаторів проекту та книговидавців стало створення 14-томного видання «Народної