Розвиток західноєвропейської інтеграції

Європейська валютна система (ЕВС) - форма державного монополістичного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу, характерною рисою якого є посилення цього регулювання на міждержавному, а в перспективі і на наддержавному рівнях. 

ЕВС новітня спроба країн ЄЕС здійснити міждержавне регулювання валютних відносин. Вона поступово здобуває риси регіональної валютної системи, що представляє собою форму організації валютних відносин країн ЄЕС, що обслуговує внутрішньо регіональні господарські зв'язки, один з полюсів поліцентричної валютної системи. 

Механізм ЕВС утворять три елементи: європейська валютна одиниця ЕКЮ (Eropean Currency Unit ECU); режим спільного коливання валютних курсів "супер змія"; Європейський фонд валютного співробітництва. 

Центром нової системи стала європейська валютна одиниця ЕКЮ, що замінили використовувалася з 1975 року країнами "загального ринку" європейську розрахункову одиницю ЕРЕ. Від ЕРЕ ЕКЮ успадкувала побудову за принципом "стандартного кошика". 

Сітка паритетів і її зв'язок з ЕКЮ є основою валютних інтервенцій і системи взаємного кредитування і розрахунків. Звичайно інтервенції проводяться одночасно банками країн, курси валют яких досягли протилежних максимально припустимих меж взаємних відхилень. Банк сильної валюти по купає слабку валюту, і навпаки, банк слабкої валюти продає сильну. Однак покупка сильної валюти означає для країни зі слабкою валютою витрату валютних резервів, і це обмежує масштаби її інтервенційних операцій, змушуючи прибігати до інших методів регулювання: жорсткості грошово-кредитної політики, підвищенню дисконтних ставок і т.д. Передбачається, що країна із сильною валютою вживе заходів до розширення попиту, лібералізує грошово-кредитну політику і знизить дисконтні ставки. Однак змусити неї прийняти ці міри неможливо не випробуючи труднощів у проведенні валютних інтервенцій (тобто продажу своєї валюти на ринку), вона може ними й обмежитися. 

У результаті використання сітки паритетів теоретично зобов'язує країни зі слабкою валютою постійно проводити тверду внутрішню економічну політику в інтересах підтримки валютної стабільності. Ця система дає однобічні переваги країнам із сильною валютою, тому по питанню про систему взаємозв'язку валютних курсів спалахнули гострі розбіжності між країнами, що раніше брали участь у "європейській валютній змії", і державами, у ній не брали участь, але ввійшли в ЕВС. 

Великобританія, Франція й Італія наполягали на тому, щоб контроль за валютними курсами здійснювався тільки шляхом їхньої прив'язки до ЕКЮ, тому що в цьому випадку заходу для зміни економічної політики зобов'язана приймати та країна, зміна валютного курсу якої йде врозріз з курсами більшості учасників. Унаслідок високої загальної питомої ваги слабких валют у кошику ЕКЮ це могло б привести до того, що країни із сильною валютою виявилися б змушені вживати заходів до ослаблення своєї грошової одиниці стосовно інших валют ЕВС. Не випадково ФРН навідріз відкинула ці пропозиції, заявивши, що нова система повинна бути не менш "строгої" чим "змія", і сприяти зниженню темпів інфляції, а не їх вирівнюванню на більш високому рівні. У результаті запропонованого Бельгією компромісу основним механізмом підтримки валютних курсів стала сітка паритетів, а прив'язка до ЕКЮ додатковим, тому що вживання заходів при порушенні "порога" є бажаним, але не обов'язковим. Уведення механізму підтримки валютних курсів і система валютних інтервенцій спричинилася за собою створення системи короткострокового і середньострокового кредитування, у яку входять наступні елементи: 

1) система кредитів типу "своп", що існувала в рамках двосторонніх відносин між центральними банками. Операції "своп" здійснюються банками тих країн, курси валют яких досягли припустимих меж взаємних відхилень, причому розмір цих операцій не лімітується. Кредит повинний бути погашений протягом 45 днів після закінчення місяця, у якому він був наданий. У випадку зміни паритетів, що пройшли за цей період, утрати повинна відшкодувати сторона зі слабкою валютою; 

2) фонд короткострокового кредитування в розмірі 14 млрд. ЕКЮ. Для кожної країни визначена величина внеску в цей фонд і обсяг припустимого кредиту. Кредити надаються на термін від 3 до 6 місяців із правом продовження до 9 місяців; 

3) фонд надання середньострокових кредитів (від 2 до 5 років) у розмірі 11 млрд. ЕКЮ. Короткострокове кредитування проводиться центральними банка мі без яких-небудь умов, а середньострокові кредити надаються за умови проведення економічної політики, схваленої Радою міністрів ЄЕС на рівні міністрів фінансів. Фонди коротко і середньострокового кредитування до 1981 року повинні були бути перетворені в Європейський валютний фонд. Передбачалося, що він замінить Європейський фонд валютного співробітництва, створений у квітні 1973 року в період першої спроби Співтовариства досягти економічного і валютного союзу. Зі створенням ЕВС капітал ЕФВС був збільшений з 10,4 млрд. до 25 млрд. ЕКЮ (близько 33 млрд. доларів) шляхом внеску центральними банками країн-членів 20% їх золотодоларних резервів. Цей внесок в ЕФВС здійснили всі країни ЕВС, а також Великобританія. Замість на їхні рахунки в ЕФВС минулому зараховані еквівалентні суми в ЕКЮ.

У цілому механізм ЕВС значно відрізняється від механізму "європейської валютної змії". Для ЕВС характерні більш широке коло учасників (і можливість участі в ній на правах асоційованих членів країн, що не входять в ЕВС); більш тверді зобов'язання країн-членів в області проведення внутрішньої економічної політики; інший принцип оцінки відхилень валютних курсів і використання кошика ЕКЮ як індикатор для виявлення цих відхилень; тісна координація дій країн-членів у рамках системи, при цьому регулювання валютних курсів не повинне бути зв'язано з американським доларом. 

Однак між "європейською валютною змією" і ЕВС маються і подібні риси. Легко простежити наступність основних елементів цих двох систем: на зміну "змії" "супер змія", ЕФВС повинна бути перетворена в ЄВФ. При утворенні ЕВС передбачалося, що це буде не просто перехід від одних елементів до іншим, а якісний стрибок до більш високого рівня інтеграції, для якої характерні посилення наднаціонального характеру регулювання і яскраво виражений політичний аспект. По задумах її ініціаторів, головною відмітною рисою ЕВС діл дружин був стати упор на координацію внутрішньої економічної і фінансової політики. Хоча цілком реалізувати поставлену задачу країнам-учасницям не удалося, визначені кроки в наміченому напрямку були зроблені. ЕВС корінним відрізняється не тільки від своєї попередниці "європейської валютної змії", але і від нині діючої ямайської валютної системи. Хоча ямайські угоди передбачають можливість створення валютних угруповань, що орієнтуються на який-небудь валютний кошик, відмінну від СПЗ, а також можливість установлення режиму "стабільних, але регульованих паритетів", створення угруповання, основні елементи якої протистоять принципам ямайської валютної системи, представлялося малоймовірним. 

Дійсно, у рамках ЕВС передбачене введення стандарту ЕКЮ замість стандарту СПЗ, використання "демонетизированного" золота в якості важливого резервного активу, підтримка щодо стабільних валютних курсів, створення ЄВФ, що може підірвати позиції МВФ. Але якщо принципи ямайської валютної системи в значній мірі так і залишилися поки на папері (мова насамперед йде про те, що СПЗ не стали основою нового валютного механізму), те така ж ситуація характерна і для ЕВС. На ділі основою ямайської валютної системи став американський долар, що і в рамках ЕВС грає дотепер непропорційно велику роль.