Форми і методи перевірки знань, умінь і навичок молодших школярів

Самостійно-пошуковий метод.

Самостійно-пошуковий метод, що застосовується в початкових класах, це невеликі пошукові задачі, що розкривають основні етапи процесу дослідження: спостереження і вивчення математичних фактів, з'ясування незрозумілих явищ, які потрібно дослідити, висунення гіпотези (припущення), складання плану дослідження та його здійснення, формулювання висновку.

Самостійно-пошуковим методом можна вивчати математичні закономірності, способи виконання дій, правила й формули, пов'язані з деякими конкретними знаннями дітей.

 

 

Навчання учнів математики на уроці організовується у формі колективної фронтальної або індивідуальної самостійної роботи, застосовується також і групова форма навчання.

Колективна форма роботи має характер бесіди вчителя і учнів з елементами зв'язного пояснення. В роботі над конкретним математичним матеріалом бесіда використовується на різних етапах його опрацювання.

Особливою формою фронтальної роботи є така, коли учитель сам ставить запитання і сам відповідає на них (за суттю – це метод зв'язного викладу, розповіді). Застосування такої форми в початкових класах доцільне, оскільки молодші школярі великою мірою у навчанні наслідують учителя. Коментоване розв'язування завдань учителем призначене найчастіше не для ознайомлення з новим матеріалом, а для подання учням зразків міркування. У практиці навмання є багато ситуацій, коли необхідно, щоб те саме завдання учні розв'язали одночасно із записом його розв'язування на дошці. Це напівсамостійна робота: один з учнів розв'язує завдання на дошці або коментує розв'язання з місця, а решта учнів розв'язує його в зошитах. Звичайно, вчитель рекомендує дітям працювати самостійно, але учень у будь-який час може побачити запис розв'язання чи почути пояснення ходу розв'язування і звірити його зі своїм.

Напівсамостійна форма роботи може бути застосована: а) в процесі первинного закріплення, тобто під час розв'язування перших після показу вчителем завдань на ознайомлення з новими поняттями чи нових видів задач; б) під час розв'язування завдань підвищеної трудності; в) для порівняння різних способів розв'язування того самого завдання; г) для аналізу помилок, допущених учнями під час самостійного розв'язування завдань; д) у ході підготовки дітей до сприймання нового матеріалу, в тому числі задач нового виду.

Індивідуальна самостійна робота передбачає розв'язування завдання кожним учнем окремо. Вона застосовується на будь-якому з етапів навчання, але найчастіше в процесі розвитку вмінь розв'язувати завдання того чи іншого виду. Самостійне розв'язування завдань у початкових класах майже завжди для учнів є творчим процесом. Отже, в організації такої роботи слід враховувати вимоги щодо проблемного навчання. Вчитель має спрямовувати учнів на самостійне розв'язування завдань за допомогою відповідних підготовчих вправ або засобів унаочнення, своєчасно виявляти помилкові міркування учнів у процесі розв'язування і допомагати їм, підтримувати при цьому емоційний тонус і впевненість у тому, що кожен з них спроможний самостійно розв'язати завдання. [4]

В організації діяльності учнів щодо розв'язування того чи іншого завдання вчитель завжди ставить певну мету і залежно від неї визначає форму роботи. Зрозуміло, що колективна й індивідуальна форми роботи можуть змінюватись навіть у процесі виконання одного завдання; Наприклад, ознайомлення із змістом задачі було проведено у формі колективної фронтальної роботи, а аналіз задачі, складання плану ї розв'язування вчитель пропонує здійснити самостійно.

Практикуються також групові форми навчання. Здебільшого це парні, ланкові або диференційовано-групові. У початкових класах найчастіше використовують диференційовано-групову форму, яка передбачає організацію роботи груп з різними навчальними можливостями. Найчастіше учні поділяються на три групи: сильнішу, середню і слабку. За диференційовано-груповою формою навчання всі учні здебільшого працюють за завданнями, що мають спільну пізнавальну мету. Для різних за навчальними можливостями груп учнів завдання відрізняються за обсягом, рівнем трудності, мірою допомоги.

Підчас ознайомлення, наприклад, з новою задачею застосовують два способи диференціації. За першим способом робота організовується в комплексі з фронтальною. Ознайомлення із змістом нової задачі проводиться фронтально. Наявність різних груп учнів учитель враховує під час первинного закріплення матеріалу. Учні першої « другої груп працюють самостійно за картками (або з підручником). З учнями третьої групи вчитель повторно аналізує задачі, розглядає окремі питання, в яких висвітлюється сутність задачі, її новизна.

За другим способом учням першої групи надається можливість спробувати самостійно розв'язати задачу нового типу. Учитель повідомляє мету роботи. Потім учням першої групи роздає картки з текстами задач нового виду, а з учнями другої і третьої груп працює над задачами фронтально. [1]

Організовуючи самостійну роботу учнів, найчастіше застосовують такі три види диференціації: індивідуалізація вимог до. спільного завдання; надання допомоги в одному з варіантів самостійної роботи (індивідуальна допомога), а також спрощення одного з двох варіантів самостійної роботи.

Індивідуалізація вимог до спільного завдання.

Для всіх учнів учитель записує на дошці або вказує в підручнику єдине завдання, але інструкція його виконання передбачає й деякі прийоми диференціації.

Урізноманітнення вимоги до розв'язання завдань.

Усім учням пропонується, наприклад, та сама задача, причому одразу подається й додаткове завдання щодо цієї задачі. Такими додатковими завданнями можуть бути: розв'язати задачу іншим способом, скласти вираз за розв'язанням задачі окремими діями,