Образна система у прозі Марка Вовчка

Шлюб Марії і „нової людини” Загайного зображується Марком Вовчком як гармонійний, оскільки вони одружуються, кохаючи один одного. Важливе значення має і їх спільне прагнення служити людям.,, Спільне життя з коханою, духовно близькою людиною – Загайним – теж не є підсумком, а початком життєвого шляху, до якого вона нестримно прагне” [10, с. 311]. Енергійна, волелюбна дівчина хотіла конкретного діла, суспільно-корисної праці. Перед нею відкрилася,, …необыденная, обиходная, а широкая далёкая дорога …, не гладкая, не легкая, но та на которую все указывали, но на которой она до сих пор не видела путников” [26, с. 136]. Це дорога боротьби, страждань в ім’я досягнення своїх сподівань на краще майбутнє.

 

 

У багатоплановому романі „В глуши” (Отечественные записки, 1875, № 7-10) Марко Вовчок подає історію формування демократичного світогляду головної героїні – Мані, її розриву з лібералізмом. Живучи в будинку своєї благодійниці, вона бачить порожнечу інтересів його мешканців, фальш, кривду. Роздуми про це сприяють формуванню в дівчинки почуття зневіри в людей. Єдиним порятунком від самотності були книги, читанню яких Маня приділяла весь свій вільний час.

,,Крізь товщу забобонів, крізь туман прекраснодушних фраз пробивається дівчина Маня до пізнання правди життя. На своїх і чужих помилках вона вчиться розуміти справжні прагнення оточуючих людей” [10, с. 333]. Розриваючи із звичним комфортом дворянської садиби,,, відмовляючись від показної філантропії” [10, с. 333], від егоїстичного особистого щастя, дівчина виїздить до далекого Петербурга, прагнучи зустрітися з,, справжніми людьми”.

Племінник власниці будинку, Володимир Петрович Хрущов, розповідав їй про „обов'язок” перед народом, знайомив з новими ідеями та думками. Історія стосунків Марії Михайлівни і Володимира Петровича становить основну композиційну лінію роману, яка розвивається паралельно з іншими лініями (становлення характеру Мані; духовний, ідейний, моральний занепад Хрущова тощо).

На відміну від Маші (,, Живая душа”), Маня вже вела на селі практичну роботу, допомагаючи селянам в опануванні грамоти і вирішенні їхніх проблем Названі героїні носять ім'я самої письменниці – Марія – виростають, як і вона, „в приймах», у родичів. Маня вирізняється пристрасністю, правдивістю, рішучістю, що вона продемонструвала, виявивши бажання виступити в мировому суді на захист селянки Мотрони.

Маня мріє, аби було „усім добре” [27, с. 472]. Їй не зрозуміла бездіяльність і пасивність Хрущова. Сама ж дівчина здатна на конкретні дії – допомагає хворій Мотрі, навчає грамоті Полю и Аполлона, чим дратує Хрущова. Наставляючи дівчину, він озвучує свій справжній погляд на рівноправ’я, викриваючи в собі самому панича і аж ніяк не прогресиста: „Ты поставила себя в такие странные отношения с разными нищими, что они на тебя смотрят, как на своего человека… Можно помогать всякому, но приближать к себе всякого нельзя, Маня” [27, с. 523].

Учениця,, переростає” свого вчителя. Неодноразово переконуючись у тому, що його слова не збігаються з діями, Маня вирішує залишити дім Хрущова й їхати з друзями в Петербург, котрий символізує в романі „нове” життя, тоді як подорож до Італії, запропонована Мані Хрущовим, символізує сите, празне життя. Останній акорд звучить у листі Мані до Хрущова:,, Милый, – писала Маня, – я бегу от тебя! Прости меня, прости! Я бегу потому, что так лучше, скорее, потому, что боюсь с тобой прощаться, боюсь твоего горя. Я не могу так жить, как жила, не могу” [27, с. 621].

Якщо характер Маші в романі,, Жива душа” письменниця показала як уже сформований, то характер Мані демонструється в розвитку, становленні. Дівчина проходить шлях духовного й морального дозрівання. Історію душі героїні письменниця розкриває за допомогою внутрішніх монологів, діалогів, авторських коментарів.

Епіграфи до розділів твору допомагають глибше зрозуміти смисл розповіді. Так, епіграф до другого розділу „Примирення» попереджає героїню про хибність відмови від мрій заради особистого щастя, а до останнього розділу, взятий у М. Некрасова, – допомагає зрозуміти мету від'їзду Мані. Хоча героїня змушена залишити мрії про світле майбутнє, йти у невідомий світ Петербурга з метою отримання знань, у читача залишається впевненість у досягненні нею своїх цілей.

Своєрідність цього роману полягає в новій для літератури 70-х років інтерпретації жіночого характеру, коли вперше дівчина стає не тільки слухняною ученицею, але й активною, не потребуючою нічиєї підтримки діячкою.

Таким чином, у російських творах із життя інтелігенції образи „нових героїнь» Марко Вовчок розглядає в аспекті їх ставлення до „старого» середовища. Хоча в концепції людини Марка Вовчка домінують соціальні критерії і соціальний зміст має морально-етичний конфлікт, внутрішній світ людини