Агропродовольча політика держави як система заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки країни

Крім аналізу даних обстежень домогосподарств, нами проведено власні соціологічні дослідження з проблем продовольчої безпеки на рівні окремої сім’ї. Аналіз відповідей на 40 питань анкети підтвердив висновки про невідповідність споживання продуктів харчування в сім’ях не лише раціональним, але й мінімальним нормам харчування по таких продуктах, як м’ясо, молочні продукти, риба, плоди і ягоди, що пов’язано, в першу чергу, з платоспроможністю населення. Серйозною проблемою є якість харчових продуктів.

Анкетування підтвердило статистичні дані бюджетних обстежень домогосподарств про високу частку витрат сімей на харчування. Більше половини опитаних сімей виробляє продукти харчування в підсобному господарстві або на дачі, чверть сільських сімей отримує сільськогосподарську продукцію в якості оплати праці чи плати за оренду землі і майна. Респондентам було задано питання, чи існує продовольча безпека на рівні держави і рівні сім’ї. Близько 80% опитаних вважають, що така проблема існує, в тому числі більше 50% стверджують це однозначно. Відповіді свідчать про невпевненість значної частини сімей у своїй продовольчій безпеці, особливо, що стосується держави (рис. 4).

З цією невпевненістю пов’язано створення в домогосподарствах запасів продовольства, значна частина якого вироблена власноручно. Самозабезпечення продуктами харчування підвищує рівень продовольчої безпеки окремої сім’ї в умовах нестабільності продовольчого ринку, низьких доходів. Але, з іншого боку, воно звужує місткість продовольчого ринку, а зрештою не сприяє розвитку агропромислового виробництва і є ознакою економіки слаборозвинутих країн.

Висновки. Отже, оцінивши сучасний стан продовольчої безпеки, можна виокремити низку позитивних характеристик, а саме: формування ринкової інфраструктури (система гуртових продовольчих ринків і маркетингової інформації) ; зростання доходів населення; підвищення самозабезпечення населення продуктами харчування внаслідок розширення розмірів господарств населення та дачних ділянок. Однак мають місце і негативні характеристики, зокрема: зниження купівельної спроможності населення; недосконале державне регулювання зовнішньої торгівлі продовольством; немає умов для стабільного функціонування ринку продовольства; не створено умов для стабільного зростання обсягів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, в тому числі й картоплі.

В Україні варто розглядати два основні напрями досягнення продовольчої безпеки. По-перше, необхідно забезпечувати постачання продовольства в таких кількостях, які могли б забезпечити здорове і повноцінне харчування населення. По-друге, треба зробити наголос на досягненні самозабезпеченості продукцією сільського господарства (зокрема продукцією, яку виробляють у господарствах населення), а також на підтримці і захисті державою вітчизняних товаровиробників, що автоматично коригує імпорт продукції.

Сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування переважної більшості сільськогосподарських культур і потужний людський потенціал дозволяють Україні не лише забезпечити власну продовольчу безпеку, а й стати активними гравцем на світовому ринку продовольства. Відтак необхідно прискорити процеси реформування аграрного сектору України, що потребує суттєвої модернізації в напрямі розвитку підприємницької діяльності на селі, впровадження інноваційних технологій у виробництво, забезпечення дохідності товаровиробників, а також розбудови соціальної інфраструктури та розвитку сільських територій [29, с. 39].

За прогнозами ООН, чисельність людства до 2050 р. зросте до 9, 3 млрд. осіб, тоді як продуктивність рослинницької продукції – тільки на 15%, а вміст білка зменшиться на 20%. Таким чином, виникає першочергове завдання для вчених-аграріїв світу: як забезпечити продуктами харчування людство і як підвищити продуктивність сільського господарства не на шкоду якості продукції [18, с. 125]. Населення України також необхідно забезпечити якісними продуктами харчування за доступними цінами і поліпшити асортимент харчування. Для цього треба вжити низку заходів для забезпечення безперебійного надходження на споживчий ринок різноманітних продуктів харчування високої якості та підвищення купівельної спроможності населення.

 

 

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК – це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок.

Перед АПК України стоять великі і відповідальні завдання. Загострення суперечностей у сфері агропромислового виробництва зумовлює необхідність активізації держави щодо його регулювання з тим, щоб забезпечити, з одного боку, відповідний рівень цін, доходів та обсягів виробництва для виробників, а з іншого – охорону і правильне використання земель і водних ресурсів, а також наукове забезпечення розвитку АПК.

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність взаємопов’язаних галузей породного господарства, об’єднаних своєрідною цільовою функцією (забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання сільськогосподарського походження), що розвиваються відповідно до конкретних природно-географічне і суспільно-географічних особливостей території.

Агропромисловий комплекс України – це цілісна народногосподарська система взаємопов’язаних в своєму розвитку галузей, які забезпечують виробництво сільськогосподарської сировини та продовольства, їх заготівлю, зберігання, переробку і реалізацію населенню [11].

Стан справ у агропромисловому комплексі вагомо позначається на суспільстві в цілому. Зміни в державі, в економіці пройшли такими швидкими темпами, що державна система не змогла своєчасно на них відреагувати і, як результат, відбулося те, що характеризує сьогоднішню ситуацію в АПК України. Однак