Агропродовольча політика держави як система заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки країни

Рівень стійкості продовольчої системи характеризує коефіцієнт стійкості, який показує ступінь задоволення попиту на продовольство протягом певного періоду. Він розраховується зважаючи на рівень раціональної норми харчування в умовах економічної стабільності і на рівень мінімальної норми в кризовий період розвитку економіки

Стан продовольчої безпеки в державі, як складової її національної та економічної безпеки, необхідно постійно контролювати за допомогою системи індикаторів (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Система індикаторів продовольчої безпеки

Запропонована система індикаторів дає можливість відслідковувати існуючий стан продовольчої безпеки, порівнюючи його з пороговими значеннями параметрів. На відміну від існуючих підходів, запропоновано розширити її соціальними показниками, які визначають економічну доступність населення до продовольства.

Крім мінімальних показників споживання як порогових параметрів, в курсовій роботі запропоновано порівнювати фактичне споживання з раціональними нормами, що є оптимальними параметрами продовольчого забезпечення. Це зумовлено тим, що сутність продовольчої безпеки необхідно пов’язувати із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини, яка визначається станом її здоров'я та можливостями інтелектуального розвитку.

Висновок. У першому розділі досліджено сутність та рівні продовольчої безпеки; питання економічної та продовольчої безпеки в економічних ученнях: теоретико-історичний аспект; визначено продовольчу безпеку як пріоритет агропродовольчої політики держави. Продовольча безпека має національний характер, їй притаманна комплексність і перманентність. Залежно від особливостей національної продовольчої системи, періоду її розвитку, від того, яка складова продовольчої проблеми набиратиме на тому чи іншому етапі пріоритетного значення, завдання її забезпечення модифікуються разом із змінами внутрішніх і зовнішніх загроз.

Виділяючи національну продовольчу безпеку як генеральну ціль аграрної політики, науковці, які займаються продовольчою безпекою, пропонують зосередити увагу на наступних її аспектах: продовольчому, сільськогосподарському, зовнішньоекономічному, агропромисловому, а також соціальному.

Продовольчий аспект є вихідним в аналізі пріоритетів, оскільки слугує кількісному виразу основної цілі аграрної політики – продовольчій безпеці. Він визначає рівень забезпечення країни продовольством, у тому числі власного виробництва, обсяги необхідних резервів продуктів харчування і сільськогосподарської сировини, а також фізіологічні та платоспроможні межі попиту на продукти харчування на внутрішньому ринку, та характеризується показниками існуючої структури споживання і його фізіологічними нормами.

Сільськогосподарський аспект показує використання аграрного потенціалу країни у виробництві необхідних обсягів сільськогосподарської сировини та продовольства і характеризується відповідними показниками ефективності сільського господарства: урожайність культур, продуктивність тварин, продуктивність сільськогосподарських угідь, продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача тощо.

Агропромисловий аспект дозволяє зробити аналіз матеріально-технічної бази сільського господарства, харчової промисловості та оцінити потенціал і ефективність переробних галузей, стан функціонування маркетингової сфери.

Зовнішньоторговий аспект відображає взаємозв’язок світового і внутрішніх сільськогосподарських ринків, що характеризується показниками обсягів імпорту і експорту кожного із продуктів; балансами ввезення і вивезення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування; цінами на різні види сільськогосподарської продукції і продовольства власного і імпортного виробництва, відношенням їх рівня на внутрішньому і світовому ринках; показниками кон’юнктури зовнішніх ринків сільськогосподарської продукції і продовольства тощо.

Соціальний аспект охоплює питання платоспроможного доступу населення до продовольства, соціального захисту малозабезпечених категорій населення, посилення адресності соціальної політики, досягнення селом рівних з містом умов отримання реальних грошових доходів та соціального обслуговування, однакових умов соціального забезпечення для всіх груп населення незалежно від виду трудової діяльності та місця проживання тощо.

З огляду на проведене дослідження та українські реалії, продовольча безпека – це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток держави.

 

 

 

Концепція продовольчої безпеки на національному рівні не означає самозабезпечення продовольством. Вона припускає, що країна повинна виробляти достатньо продуктів для власних потреб, але якщо порівняльні переваги не сприяють цьому, то вона повинна бути в змозі імпортувати необхідну кількість продовольства, тим самим, забезпечивши свої потреби.

Визначення національної продовольчої безпеки ґрунтується на різних показниках, включаючи існуючий рівень споживання продовольства на душу населення і коефіцієнт самозабезпеченості. Відповідно до розрахунків, у 1994 р. з 113 країн, що розвиваються низький рівень продовольчої безпеки мали 24 країни, з них 22 – африканські. Індекс продовольчої безпеки хоча і показує вразливість країни, але не дає повного уявлення про справжню забезпеченість населення продовольством.

Продовольча безпека на національному та регіональному рівнях – необхідна, але не достатня умова для забезпечення продовольством людей. Вона включає здатність країн, домашніх господарств отримати необхідні товари.

Забезпечення продовольчої безпеки на рівні домашніх господарств пов'язано з доходами на душу населення. Низький рівень доходів населення призводить до того, що коливання цін безпосередньо позначаються на продовольчому становищі найбідніших верств не лише в місті, але і в сільській місцевості. У цілому ряді країн власники дрібних ділянок землі є чистими покупцями продовольства, не забезпечують себе продуктами за рахунок своїх ділянок.

Голод. Існує декілька способів визначення забезпеченості продовольчими продуктами населення. Це показники: забезпеченості продуктами для підтримки необхідної фізичної активності, показники ваги і зростання людей, утримання в споживаних продуктах поживних і мінеральних речовин, спроможності населення придбати необхідні продукти харчування.

Наприкінці 80-х років необхідні енергетичні потреби людини, що