Cтан та перспективи співпраці України з міжнародними оранізаціями

Також експерти відзначають, що для основних експортуючих галузей економіки України (металургія, легка промисловість, агропромисловий комплекс) сьогодні на європейському ринку місця немає.

Проблема формату співробітництва між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) є не просто однією з багатьох у зовнішньополітичних стратегіях української держави. Це один з центральних елементів, оскільки, з одного боку, привертає широку суспільну увагу до цього питання, а з іншого – є чинником, що впливає на геополітичну розстановку сил у Азовсько-Чорноморському регіоні.

Сучасна влада неодноразово говорила про те, що однозначно розцінює Україну як позаблокову державу, а отже – не як потенційного члена НАТО.

У цьому напрямку були зроблені і деякі кроки – 2 квітня 2010 року було ліквідовано ряд структур, активно зайнятих в інтеграційних євроатлантичних процесах.

У зв'язку з цим увага експертів прикута до тих домовленостей, які будуть у найближчому майбутньому визначати формат відносин між Україною і НАТО. Тим більше, що і НАТО, через останні рішення нової влади (наприклад, результатів «Харківській зустрічі» президентів України та Росії), також схильне уважно підійти до вироблення формату відносин з Україною. Мабуть, саме для цього в останніх числах квітня до Україні приїхали з візитами відразу дві делегації високого рівня від НАТО. Результати цих зустрічей (принаймні, їх публічна частина) змушують знову замислитися про те, якими бачить нове військове керівництво України відносини між Україною і НАТО .

Першою, 26 квітня 2010 року, до Києва прибула делегація на чолі з начальником Управління військового співробітництва – заступником начальника штабу Стратегічного командування НАТО з операцій генералом-майором Ф. Маленінскі.

Головна мета візиту – обговорення на експертному рівні питань щодо поточного стану та перспектив розвитку військової співпраці між ЗСУ і НАТО.

Другий, 27 квітня, прибула делегація експертів НАТО (представники Міжнародного секретаріату НАТО, Міжнародного військового штабу НАТО, Стратегічного командування НАТО з трансформації, Офісу зв'язку НАТО в Україні) з питань Процесу планування оцінки сил на чолі з начальником Управління планування Сил Департаменту оборонної політики Міжнародного Секретаріату НАТО Ф. Боланд. Метою їх візиту є підготовка проекту оновленого пакету Цілей партнерства на 2010 рік.

Основна зустріч у рамках роботи цієї експертної групи сталася 28 квітня 2010 року з першим заступником Міністра оборони України Г. Педченко. Педченко підтвердив, що Україна і далі має намір співпрацювати з НАТО в рамках «Річної національної програми, Комісії Україна-НАТО, Військового комітету Україна-НАТО та Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань військової реформи».

Таким чином, знову доводиться говорити про те, що Україна не зважилася на перегляд своєї діяльності на цьому напрямку з метою визначення того, навіщо їй потрібно обов'язково брати участь у всіх миротворчих місіях НАТО.

Тим більше, якщо врахувати деклароване відсутність інтересу до приєднання до НАТО і, таким чином, необхідність «задобрювати» тих, хто мав би голосувати за подібне рішення .

Цілком очевидно, що на сьогоднішній день українське керівництво має найуважнішим чином обміркувати можливість принципової відмови від подальшого виконання Річної національної програми, насамперед, в тому її форматі, який був закладений за часів уряду Ющенка.

У зв'язку з цим особливо потрібно предметна робота над «Цілями партнерства» не тільки на 2011, але і на найближчі роки, в яких би чітко прозвучало положення про небажання Україні приєднуватися до Північноатлантичного альянсу не тільки найближчим часом, але й у віддаленому майбутньому.

Наступним кроком роботи розглянемо перспективи співробітництва України з фінансово-економічними організаціями.

Стратегія взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями повинна будуватися з урахуванням поточного стану національної економіки.

Необхідною є концептуальна визначеність, а саме включення моделі співпраці з міжнародними фінансовими організаціями та приватними кредиторами в загальну модель соціально-економічного розвитку. До стабілізації політичної ситуації в державі не можна сподіватися на вирішення проблеми зовнішньої заборгованості.

Саме це визначає цілі оптимізації зовнішніх запозичень в умовах сучасного розвитку України. Досягнення цих цілей не може не з'явитися важливим чинником стабілізації ситуації як з надходженням нових коштів та їх ефективним використанням у державі, так і своєчасним обслуговуванням отриманих коштів.

Все це і буде сприяти загальному макроекономічному оздоровлення національної економіки Україні та її виходу з кризового стану. У стратегії взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями необхідно чітко визначити форми продовження співпраці з такими організаціями.

З урахуванням практики останніх років і нерегулярності надходження фінансових ресурсів, можливі зміни самих принципів взаємовідносин із міжнародними фінансовими організаціями.

Можливим напрямком подальшої побудови відносин України з міжнародними фінансовими організаціями є перехід від безпосереднього отримання фінансових ресурсів до отримання консультативної і політичної підтримки від цих установ. Такий хід подій можливий за умов економічного зростання в Україні та успішного здійснення ринкових реформ.

У свою чергу, консультативна і політична підтримка України з боку міжнародних фінансових організацій не тільки знизить гостроту проблеми зовнішньої заборгованості, але й стане засобом залучення в Україну іноземного капіталу. Використання досвіду фахівців міжнародних фінансових організацій може здійснюватися на дорадчому рівні.

У сучасних умовах необхідна переорієнтація співпраці з міжнародними фінансовими організаціями на досягнення національних інтересів України в країні і за її межами. Необхідність опрацювання вимагає