Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

По вислову В.Г. Вільямса, грунт являє собою складну комбінацію мінеральних та органічних речовин в яких ніколи, ні на одну хвилину немає стану спокою, яка наскрізь просякнута життям і живими істотами, яка сама дає життя і в якій стан спокою і нерухомості є станом смерті.

Головну роль в створенні та функціонуванні ґрунту як компоненту біосфери грають мікроорганізми. Ґрунтовий покрив Землі не тільки годує рослини, але й виконує ряд функцій, пов’язаних з природним біогеохімічним кругообігом речовин. До них відносяться: мінералізація останків органічних речовин; акумуляція і розподіл енергії, який проходить через фотосинтез рослин; формування стоку річкової води і хімічного складу суші.

Природне значення ґрунту в тому, що він здійснює зв’язок живої і неживої природи, атмосферного повітря, води і надр. Народногосподарське значення ґрунту заключається в тому, що він є основним засобом виробництва у сільському і лісному господарствах.

В результаті господарської діяльності людини  ґрунт забруднюється, висіданнями із атмосфери, забрудненими стічними водами та  твердими відходами.

 

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Біосфера, її коротка характеристика.

2. Межи розповсюдження біосфери на планеті.

3. Компоненти біосфери.

4. Поняття про ноосферу.

5. Місце і роль атмосфери у біосфері.

6. Гідросфера як складова біосфери.

7. Літосфера та її роль у біосфері.

 

 

Особливе місце в біосфері займає людина, розумна діяльність якої в масштабах біосфери сприяє перетворенню останньої в ноосферу. На цьому етапі еволюція біосфери відбувається під визначальним впливом людської свідомості в процесі виробничої діяльності. Ноосфера – це не щось зовнішнє стосовно біосфери, а новий етап у її розвитку, сутність якого полягає в розумному регулюванні відносин людини і природи. Важлива роль у цьому регулюванні приділяється екології.

Екологія – це наука, яка вивчає закономірності взаємодії організмів і середовища їх існування, закони розвитку й здійснення біогеоценозів, як комплексів взаємодіючих живих і неживих компонентів у різних ділянках біосфери. Екологічні закономірності виявляються на рівні особи, популяції особистостей, біоценозу, біогеоценозу. Предметом екології, таким чином, є фізіологія і поводження окремих організмів у природних умовах перебування, народжуваність, смертність, міграції, внутрішньовидові відносини, міжвидові відносини, потоки енергії і кругообіги речовин.

Одним з найважливіших понять екології є середовище існування. Середовище – це сукупність факторів і елементів, що впливають на організм у місці його перебування.

Екологічний фактор – це елемент середовища, що робить прямий вплив на живий організм, хоча б на одній зі стадій індивідуального розвитку. Всі екологічні фактори умовно поділяються на біотичні, абіотичні й антропогенні. Біотичні фактори – це всі можливі впливи, що випробує живий організм із боку оточуючих його живих істот. Абіотичні – це всі елементи неживої природи, що впливають на організм, (температура, світло, вологість, склад повітря, води, ґрунту і т.д.). Антропогенні – це фактори, зв'язані з впливом людини на природне середовище. Відповідно до іншої класифікації розрізняють первинні і вторинні періодичні і неперіодичні фактори. До первинного відносять температуру, зміни положення Землі стосовно Сонця, завдяки яким в еволюції виникла добова, сезонна, річна періодичність багатьох біологічних процесів. Вторинні періодичні фактори є похідними первинних, наприклад, рівень вологості залежить від температури, тому в холодних областях планети повітря містить менше водяної пари; неперіодичні фактори діють на організм чи популяцію раптово, епізодично. До них відносять стихійні сили природи – виверження вулканів, ураган, удар блискавки, повінь і інші.

Будь-яка особистість, популяція, співтовариство випробують на собі дію багатьох факторів, але лише деякі з них є життєво важливими. Такі фактори називаються такими, що лімітують чи обмежують. Відсутність цих факторів або коли їхня концентрація вище чи нижче критичних рівнів унеможливлює освоєння середовища особистостями визначеного виду. Відповідно до цього, для кожного біологічного виду існує оптимум фактора (величина, найбільш сприятлива для розвитку й існування) і границі витривалості. Види, що переживають значні відхилення факторів від оптимальної величини, називаються широко пристосованими чи евритопними. Види, що здатні пережити лише незначні відхилення екологічних факторів від оптимальної величини, називаються вузько пристосованими чи стенотопними. Здатність видів освоювати різні середовища існування характеризується величиною екологічної валентності. Для більшості видів екологічний оптимум обмежений. Збереження належного рівня біологічної активності, незважаючи на коливання інтенсивності екологічних факторів, забезпечується гомеостатичними механізмами на рівні особистості чи популяції.

Як уже вказувалося, екологічні закономірності проглядаються на рівні особистості, популяції особистостей, біоценозу (співтовариства), біогеоценозу.

Біогеоценоз – це історично сформоване динамічне, стійке співтовариство рослин, тварин, мікроорганізмів, що знаходиться в постійній взаємодії і безпосередньому контакті з компонентами атмосфери, гідросфери і літосфери. Біогеоценоз складається з біотичної (біоценоз) частини й абіотичної (екотоп), що зв'язані безупинним обміном речовин і являють собою відкриту систему.

Основною функцією біогеоценозу є забезпечення кругообігу речовин і потоків енергії.

Біотична частина біогеоценозу представлена біоценозом. Будь-який біоценоз являє собою такий, що само підтримується, саморегулюючи сукупність живих організмів, яка складається з визначеного комплексу видів, у котрій здійснюється кругообіг речовин і енергії. Організми в біоценозі утворюють співтовариства, що відрізняються тісною залежністю одне від