Профілактика спортивного травматизму

4. Систематично здійснювати самоконтроль повноти засвоєння матеріалу, даючи відповідь на запитання, які вміщенні в підручниках в кінці кожного розділу, в методичних посібниках та рекомендаціях, а також виконуючи практичні вправи та навички, рекомендовані до засвоєння при вивченні певних тем. Самоконтроль здійснюється і в бесідах з певних питань з іншими студентами. Якщо виявляються прогалини в знаннях, уміннях, слід ще раз звернутися до навчальної літератури, незрозумілі питання з’ясувати з викладачем.

5. Продумати метод викладу. Він може бути індуктивний, коли на основі повідомлюваних фактів формулюються висновки та робиться узагальнення, або дедуктивний, коли спочатку робиться узагальнення, а потім воно підтверджується фактами, аргументами. Виступ на занятті повинен бути розгорнутий, переконливий, доказовий і аргументований, повинен розкривати суть питання, його значимість, супроводжуватись висновками, порівняннями, узагальненнями. Студенти повинні бути готові доповнити виступи товаришів, прорецензувати їх, висловити свою точку зору і обгрунтувати її. По ходу заняття необхідно робити короткі записи щодо уточнення, доповненню запитань. Семінар чи практичне заняття передбачають участь кожного студента в його підготовці і проведенні з оцінкою по всіх темах, що вивчаються.

Залік – заключний етап вивчення дисципліни в цілому. Підготовка до нього починається з першого дня занять і триває протягом усього семестру. Рівень засвоєння програмного матеріалу студенти мають змогу визначити самостійно, давши відповіді на запитання теоретичної та практичної частини комплексної контрольної роботи з дисципліни “Профілактика спортивного травматизму”. Удосконалення навчального процесу передбачає підвищення ролі самостійної роботи. З цією метою дещо скорочується обов’язкове аудиторне навантаження і вивільняється час для самостійної діяльності студентів.

 

 

 

Зростаюче значення систематичних занять фізичними вправами, пов'язане з глибокими змінами способу життя людини, вимагає розробки заходів, здатних забезпечити високу ефективність використання засобів фізичної культури і спорту для зміцнення здоров'я й підвищення працездатності широких мас населення.

Особливу важливість проблема здоров'я набуває для спортсменів. На шляху становлення спортивної майстерності необхідно виявити багато завзятості, перебороти значні за обсягом та інтенсивністю тренувальні навантаження, які пред'являють винятково високі вимоги до організму. Тому навіть незначні на перший погляд порушення учбово-тренувального процесу призводять іноді до травм і захворювань, у ряді випадків важких. Подібна ситуація породила серед численних аматорів спорту тверде переконання в тому, що заняття спортом неминуче повинні супроводжуватися травмами. Останнім часом на сторінках печатних видань стало дискутуватися питання: а чи потрібні взагалі заняття спортом? Постановка подібного питання, звичайно, неправомірна. Спорт існує й буде існувати.

Спорт безперервно збільшує межі можливого в розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності, завзятості, волі. Чемпіони подають відмінний приклад наслідування для багатьох мільйонів людей. Їхній приклад дисциплінує, виховує характери, почуття відповідальності, патріотизм. Сама суть змагань дає ні з чим не порівняльний емоційний заряд і спортсменам, і глядачам.

У той же час найбільш актуальним і важливим завданням надалі розвитку спорту є зниження травматизму, факторів ризику при заняттях фізичними вправами. Основний шлях – профілактика травм і захворювань у самому широкому змісті цього слова.

Ефективність боротьби з травмами в спорті багато в чому залежить від злагодженої роботи лікарів, тренерів і самих спортсменів. При цьому на тренера покладається основна функція в реалізації практичних заходів щодо профілактики травм і проведення спеціальних реабілітаційних заходів після ушкоджень і захворювань. Для вирішення цих завдань їм необхідно знати основні прояви, причини й умови, при яких виникають різні травми, і розбиратися в особливостях проведення спеціальної реабілітації спортсменів. Крім того, тренери повинні вміти правильно надавати першу допомогу, тому що від її вмілого надання багато в чому залежить результат лікування й строки відновлення спортивної працездатності.

 

 

Визначення поняття «спортивна травма». Статистика спортивного травматизму. Види травм. Фактори, які викликають спортивні травми. Значення своєчасної реєстрації і аналізу причин спортивних травм.

Література [1, 3, 7, ]

 

 

Класифікації причин виникнення спортивних травм (погляд різних науковців). Недоліки й помилки в методиці проведення занять. Недоліки в організації занять і змагань. Неповноцінне матеріально-технічне забезпечення занять і змагань. Несприятливі гігієнічні й метеорологічні умови. Недисциплінованість спортсменів. Порушення лікарських вимог до організації тренувального процесу. Аспекти правової відповідальності.

Література [1, 5, 7, 12]

 

 

Види ушкоджень опорно-рухового апарату. Стадії травматичних ушкоджень м'яких тканин. Повні та неповні розриви м’язів, механізми ушкоджень та клінічні ознаки. Закриті ушкодження сухожиль, механізми ушкоджень та клінічні ознаки. Класифікація ступенів ушкодження сухожильно-м’язового апарату. Основні положення профілактики ушкоджень м'язів і зв'язувального апарату.

Література [1-3, 7, 8, 13, 15, 16]

Найбільш актуальним і важливим завданням розвитку спорту є зниження травматизму, факторів ризику при заняттях фізичними вправами. Основний шлях – це профілактика травм та захворювань.

Ефективність боротьби з травмами в спорті багато в чому залежить від злагодженості роботи лікарів, тренерів, реабілітологів