Профілактика спортивного травматизму

У ранній термін після травми характерний біль в ушкодженому відділі хребта (він може бути локальним або носити корінцевий характер), локальна хворобливість при пальпації остистих відростків, напруга паравертебральних м'язів, зміни фізіологічної кривизни хребта (згладженість поперекового лордозу або посилений грудний кіфоз), збільшення міжостистих проміжків на рівні ушкодження. Постійним симптомом ушкодження хребта є посилення болю у спині при підніманні прямих ніг з положення лежачи на спині.

При переломі поперечних відростків поперекових хребців спостерігається симптом «прилиплої п'яти» і псоас-симптом (різкий біль у поперековій області при насильницькому розгинанні зігнутої в тазостегновому суглобі кінцівки).

При всіх переломах грубе осьове навантаження на хребет і визначення обсягу руху, особливо у вертикальному положенні потерпілого, неприпустимі.

Остаточний діагноз встановлюють при рентгенологічному дослідженні.

Типові наслідки нераціонального фізичного навантаження в області хребта, обумовлені особливостями видів спорту та методикою тренування, зустрічаються у гімнастів, гребців, стрибунів у воду, акробатів і гірськолижників, а також спортсменів інтенсивного силового тренування (важка атлетика).

Характер і строки лікування залежать від форми, локалізації та ступеня ушкодження хребта, причому варто дотримуватися основних принципів: раннього усунення зсуву, надійної фіксації та функціонального лікування.

Ушкодження грудної клітки діляться на два види: а) закриті травми грудної клітки без ушкодження та з ушкодженням внутрішніх органів; б) поранення непроникаючі, що ушкоджують тільки грудну стінку, і проникаючі у грудну порожнину. Серед спортивних ушкоджень грудної клітки найбільш часті забиті місця та переломи окремих ребер від удару, падіння або зіткнення. Ці травми зустрічаються переважно в таких видах спорту, як боротьба, вело- і мотоспорт, верхова їзда, санний спорт, швидкісний спуск на лижах, футбол.

Забиті місця грудної клітки можуть обмежуватися ушкодженням м'яких тканин грудної стінки – шкіри, підшкірної клітковини, м'язів, що проявляється хворобливою припухлістю. Хворобливість підсилюється при тиску на забиту зону, русі, а також глибокому вдиху внаслідок крововиливу в міжреберні м'язи.

Переломи ребер підрозділяються на одиночні й множинні. Одиночні переломи ребер викликають патофізіологічні порушення, головним чином, дихальної функції. Множинні переломи ребер можуть призводити до важких розладів подиху. Частіше спостерігаються переломи ребер від IV до VII як менш захищених. Верхні ребра покриті товстим шаром м'язів і кістками плечового поясу, а нижні мають більшу еластичність завдяки значній довжині їхньої хрящової частини. При прямому механізмі ушкодження на ділянці травмування механічною силою ребро або кілька ребер прогинаються усередину – убік грудної порожнини. При цьому часто спостерігаються розрив плеври та ушкодження легенів. При непрямому механізмі ушкодження ребер грудна клітка деформується уся, а ребра ушкоджуються із двох сторін від прямого впливу сили. При такому впливі на грудну клітку відбуваються множинні переломи ребер.

Переломи грудини можливі як при прямій травмі, так і при непрямій – внаслідок розтягання м'язів (наприклад, у гімнастиці). Ці переломи відносять до ушкоджень від неправильного навантаження в області грудинно-реберного зчленування. У всіх випадках мова йде про тендопатії (у місці прикріплення) в початкових відділах м'язів грудної клітки й живота. Причиною цих тендопатій є перевищення індивідуально припустимого фізичного навантаження на початку тренувань (наприклад, у гімнастиці, при піднятті штанги). Різкий рух тулубом також може викликати подібне ушкодження (наприклад, при швидкісному спуску на лижах, у тенісі). Клінічний перебіг і тяжкість травми залежать від того, чи є вона ізольованим або сполученим ушкодженням. З клінічних ознак ізольованих закритих ушкоджень відзначають біль в місці ушкодження, виражені розлади подиху і серцевої діяльності, нерідко розвивається картина шоку.

Діагноз закритих ізольованих ушкоджень грудної клітки може бути поставлений тільки після всебічного клінічного обстеження, що виключає ушкодження внутрішніх органів, і рентгенологічного підтвердження. Головне його завдання – з'ясувати стан ребер, грудини та хребта, виключити або встановити ушкодження внутрішніх органів.

Ушкодження черевної порожнини. Закриті ушкодження черевної порожнини виникають в результаті впливу так званої тупої травми (удар у живіт, падіння, здавлення тулуба). Характер і тяжкість закритої травми черевної порожнини пов'язані з силою удару. При цьому ушкодження можуть обмежуватися тільки черевною стінкою (розрив м'язів, апоневрозу, кровоносних судин) або захопити органи черевної порожнини й зачеревного простору.

Клінічна картина має наступні особливості. При закритих ушкодженнях дефекту шкіри черевної стінки немає. У випадках ушкодження порожніх органів із влученням їхнього вмісту у вільну черевну порожнину виникає болючий синдром, напруга м'язів черевної стінки та позитивні симптоми подразнення очеревини (наявність внутрішньочеревної кровотечі може нівелювати болючий синдром). При розривах селезінки часто виникає внутрішньочеревна кровотеча, що проявляється слабкістю, блідістю шкірних покривів, тахікардією, зниженням артеріального тиску, напругою м'язів черевної стінки.

Ушкодження черевної стінки проявляються локалізованим болем, напругою м'язів черевного преса. Наведений симптомокомплекс при значних забитих місцях черевної стінки іноді симулює ушкодження внутрішніх органів. Відсутність спраги, частішання пульсу, падіння артеріального тиску, сухості язика й наявність перистальтики при відсутності симптомів подразнення очеревини дозволяють при систематичному спостереженні виключити ушкодження внутрішніх органів живота.

Особливе місце займають зачеревні ушкодження, що супроводжуються масивними крововиливами в зачеревний простір. Клінічна картина зачеревної гематоми відповідає клінічному прояву ушкоджень органів черевної порожнини.

Комп'ютерна томографія – найбільш інформативний метод для діагностики ушкоджень черевної порожнини. Дуже інформативна також екстрена лапароскопія, що уточнює локалізацію та характер ушкодження. При збереженні сумнівів щодо ушкодження органів черевної порожнини показана діагностична лапаротомія.