Політичні ідеї Михайла Драгоманова

Драгоманов – український будитель, діяч відродження України, захисник прав та інтересів “недержавних” націй Східної Європи, якому належить чимала заслуга політизації національного руху, формування його ідеології, творення організаційної мережі.

Абсолютизуючи переваги федералізму, вчений песимістично ставився до можливостей побудови української національної держави. Хід його думок спирався на констатовану ним байдужість провідних західних держав до “українського питання”, на відставання українського національного руху від розвитку визвольних рухів інших східноєвропейських народів. Такі думки відмовляли українській нації в здатності вибороти власну державу, що засвідчує певні ідейні “табу” Драгоманова. Але ці аспекти теоретичної спадщини вченого не дають підстав для звинувачувального висновку про “історичну відповідальність” Драгоманова за нехтування самостійницькою програмою.

Драгоманов був одним із найбільш плідних політичних теоретиків вітчизняної суспільно-політичної думки ХІХ ст. Його конституційні нариси, політичні проекти, пропозиції розвитку інститутів самоврядування, забезпечення прав людини залишаються, до певної міри, актуальним теоретичним надбанням суспільно-політичної думки України.

Він замислювався над проблемами міжнародної політики, аналізував можливості використання різних міжнародних ситуацій для задоволення українських національних інтересів. Йому належить певний пріоритет теоретичного обґрунтування геополітичних парадигм української зовнішньої політики. Два десятиріччя він представляв перед європейськими народами національну політичну думку.

Необґрунтоване ототожнення світогляду Драгоманова з будь-якою визначеною ідеологічною чи партійною доктриною. Він тяжів до створення синтетичної моделі політичного та суспільного розвитку, для чого творчо використовував елементи та принципи ліберальної, демократичної, націоналістичної та соціалістичної ідеологій, схиляючись до позиції надпартійності. Драгоманов виконував роль загальнонаціонального лідера і тоді, коли діяв як ідейний натхненник Русько-Української радикальної партії.

Теоретичний розвиток Драгоманова проходив такі основні етапи. У ранні роки в його світогляді переважали риси регіонального “малоруського” патріота, який переймався ідеалами всеросійського демократизму. У 1860-х – першій половині 1870-х рр. відбувається соціальна та національна радикалізація його поглядів. У перші роки еміграції вчений експериментує з анархо-федералізмом і соціалістичним радикалізмом. А з початку 1880-х рр. він синтезує політичні концепції європейського лібералізму та соціальної демократії, осмислюючи їх з точки зору інтересів визволення українців та інших бездержавних націй Східної Європи. З кінця 80-х рр. ХІХ ст. мислитель пропонує нову політичну програму, що спиралась на ідеї національної демократії, була доповнена елементами соціальних доктрин західноєвропейського радикалізму, збагачена досвідом його попередньої діяльності. У пошуці нових форм і змісту своєї теоретичної праці Драгоманов не прийшов до визначеної політичної доктрини.

Драгоманов посідає визначальне місце у формуванні українських демократичних традицій політичної думки. Він відстоював план творення української політичної нації, розроблений на засадах громадянського суспільства, на основі розвитку самоврядування, на принципах всебічного забезпечення прав людини.

Ідеї Драгоманова впливали на російську ліберальну думку, були помітним явищем федералістського напрямку та конституціоналізму в політичній думці Росії. Його критика національних програм, диктаторських проектів та революційного аморалізму наклала відбиток на ідеологічну трансформацію російського народництва і революційного соціалізму 1870-х – 1880-х рр.

В східноєвропейському вимірі він став одним із авторитетних регіональних теоретиків національної демократії. Його боротьба з міфами “Великої Росії”, “Історичної Польщі”, “Великої Німеччини” тощо, позначилась на ідеологічних процесах у польському, болгарському, сербському та в інших національних рухах народів Східної Європи наприкінці ХІХ ст.

Спадщина вченого залишає “відкриті питання”: про співвідношення завдань суспільного розвитку і державних інтересів, про роль і значення колективних та індивідуальних прав, про межі прагматизму і сенс політичного романтизму. Ці питання дозволяють дослідникам драгомановської спадщини давати власні відповіді, оцінювати його ідеї в нових історичних і політичних умовах.

 

 

Монографія:

Круглашов А. М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Видання друге. – Чернівці: Прут, 2001. – 488 с. ; Круглашов А. М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці: Прут, 2000. – 488 с.

Рец. : Троян С. Драгоманов у сучасному прочитанні // Віче. – 2000. – № 12. – С. 149 – 150.

Рец. : Зашкільняк Л. Драма вченого чи драма нації? А. Круглашов. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова // Україна модерна. – Львів, 2001. – № 6. – С. 191 – 196.

Рец. : Гойло І. М. Анатолій Круглашов. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова // Історико-політичні проблеми сучасного світу. – Чернівці, 2001. – Т. 8. – С. 297 – 301.

Статті:

Круглашов А. Боротьба М. Драгоманова з месіанськими міфами Російської імперії // Нова політика. – 2001. – № 4 (36). – С. 45 – 49.

Круглашов А. М. Наукова спадщина Михайла Драгоманова // Трибуна. – 2001. – № 9 – 10. – С. 32 – 34.

Круглашов А. М. Драгомановський аналіз соціальних проблем: теоретичні особливості // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. – Кам’янець-Подільський, 2001. – Т. 5 (7). – С. 16 – 23.

Круглашов А. Трансформація соціалістичних ідей у світогляді М. Драгоманова // Проблеми архівознавства: Збірник наукових праць до 90-річчя від дня народження професора В. І. Стрельського. – Київ, 2001. – Випуск 4. – С. 303 – 319.

Круглашов А. Драгомановське бачення історизму // Науковий Вісник Чернівецького університету. Випуск