Політичні ідеї Михайла Драгоманова

Знову виявляє себе поляризація поглядів дослідників на спадщину Драгоманова. Замість поділу на “лінію Драгоманова і Антоновича” пропонується поділ вздовж “лінії” Драгоманова і Донцова. Надбання та невирішені проблеми української науки перехідного періоду засвідчив рік появи незалежної України. Тоді ж відбулися важливі наукові форуми, на яких обговорювалися проблеми дослідження спадщини Драгоманова. Наукова громадськість отримала збірку статей Л. Новиченка, М. Поповича, Л. Гаєвської, Я. Грицака, П. Федченка, О. Скакун, Я. Дашкевича та інших авторів. Політичне життя випереджало зміну ідеологічних і методологічних орієнтирів. Надмірно поширювався популяризаторський напрям драгоманознавчих розвідок. Формування української державності переміщувало увагу до питань національно-державного будівництва.

Після 1991 р. постала потреба визначитись зі ставленням до “драгомановської” концепції федеративної державності. Важливо було оцінити вплив соціальних ідей Драгоманова на розвиток національної думки. Вимагали розв’язання проблеми інтерпретації української ідеї Драгомановим. Спадщина мислителя входила в чергову фазу її ревізії. У цей час до групи дослідників Драгоманова (П. Соханя, В. Сарбея, О. Скакун, Р. Іванченко та інших) долучились дослідники нової генерації. Згадаємо Я. Грицака, який присвятив декілька вагомих наукових праць вивченню поглядів Драгоманова. Цікава дослідницька робота проводилась у академічних інститутах: Інституті історії України, в Інституті археографії, в Інституті філософії та інших.

Активно вивчали спадщину Драгоманова в царині політико-правової думки О. Скакун, М. Молчанов, М. Кармазіна. З ініціативи Т. Андрусяка проведені читання, присвячені 110-річчю виходу друком “Вільної Спілки”. Варто згадати його монографію, присвячену проблемі прав людини у творах Драгоманова. Продуктивно звертався до драгомановської політологічної спадщини В. Потульницький. Нове покоління науковців досліджувало драгомановську спадщину у філософському або порівняльно-історичному контексті. Наприклад, Я. Грицак порівняв окремі аспекти політичних поглядів Драгоманова та І. Франка, О. Козирєв зіставив погляди Драгоманова та Антоновича, Л. Комзюк проаналізував конституційні ідеї Драгоманова та державно-політичний ідеал М. Міхновського. Вивчалась історіософія та соціальна філософія Драгоманова, його ставлення до окремих фахових проблем історичної науки.

Відзначимо зниження інтересу до дослідження драгомановської проблематики за кордоном, насамперед, у Росії. Драгомановську тему з початку 90-х років зустрічаємо у перевиданій праці російського емігранта-історика М. Ульянова, а також у збірці праць “Украинский сепаратизм в России”. Поширюване засобами масової інформації в Росії уявлення про “підступність” українців, які зрадили “слов’янське братерство” впливає на формування історіографічних традицій новітньої російської науки. Винятком є книга О. Міллера, в якій відведено місце й аналізу діяльності Драгоманова. Спад інтересу до ідей Драгоманова помітний і з боку західних дослідників, за винятком окремих публікацій. Обнадіює висловлювання відомого американського історика М. Райєфа про необхідність мати повноцінне критичне дослідження драгомановських філософських принципів і політичних поглядів.

Отже, не зважаючи на численні публікації, проблеми, які можна вважати переконливо вирішеними в науковій літературі з нашого питання, не охоплюють ані кількісно, ані якісно всієї драгомановської теоретичної спадщини.

У підрозділі 1. 2. “Джерела” доводиться, що дослідження політичних ідей Драгоманова спирається на значний та різноплановий масив джерел.

Наголосимо на джерелознавчих орієнтирах автора роботи. Це, перш за все, використання документів, які стосуються сутності, походження та еволюції політичних поглядів Драгоманова. По-друге, вивчення матеріалів, що дозволяють визначити основні фактори впливу на його позицію з питань політичної теорії.

Для вивчення політичних поглядів Драгоманова важливе значення мають його особисті документи. Рукописи, що були не надруковані та чернеткові записи вченого є в Інституті Рукописів ЦНБ України ім. В. Вернадського, в ЦДІА України у м. Львові та в інших архівосховищах.

Більш повною картина ідеологічного розвитку Драгоманова постає зі сторінок недрукованої епістолярної спадщини. Серед листів Драгоманова знаходимо відомості про попит на його праці, що слугує додатковим критерієм оцінки їх відповідності очікуванням сучасників. Важливе листування Драгоманова з революційними та опозиційними діячами Росії, України і т. д. Цікаві матеріали зберігаються у Державному архіві Російської Федерації, зокрема, листи Драгоманова до П. Лаврова, а також у Російському Державному Архіві Літератури та Мистецтва. Деякі матеріали, які дозволяють краще зрозуміти ідеологічний чинник в стосунках Драгоманова з представниками російської революційної еміграції, є в Російському Центрі зберігання та використання документів новітньої історії.

Значна кількість недрукованих архівних матеріалів, кореспонденцій Драгоманова з різними особами та установами зберігається у ЦДІА України у Львові, а також у Відділі Рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Не всі вони рівноцінні. Зацікавлює листування Драгоманова з відомими громадськими діячами, наприклад, з С. Смаль-Стоцьким. Окремі знахідки трапляються в обласних архівах України.

Стосунки Драгоманова з діячами російської опозиції, представниками науки, літераторами та журналістами розкривають листи, які зберігаються в архівах Санкт-Петербурга (Російський Державний Історичний Архів, Російський Інститут Літератури (Пушкінський Дім), Відділ рукописів Російської Національної бібліотеки ім. М. Салтикова-Щедріна, “Дом Плеханова”). Офіційні документи також дозволяють простежити основні етапи суспільної праці Драгоманова. Не позбавлені значення документи державних інституцій Росії та Австро-Угорщини, які стосуються діяльності