Іноземний досвід подолання економічних криз

Трансформаційний досвід країн ЦСЄ доводить, що на етапі радикалізації перетворень мікроекономічна сфера зустрічається з цілим комплексом несприятливих умов, які значно гальмують її ринкове спрямовану реструктуризацію.

По-перше, та обставина, що на старті радикалізації практично всі країни перебувають у стані помітної макроекономічної дестабілізації, не тільки стимулює переливання капіталу з сфери виробництва до сфери обігу, але й взагалі істотно підвищує економічну невизначеність, що, в свою чергу, дестимулює інвестиції, і особливо – в галузі з тривалим періодом окупності. Реалізація програм антиінфляційної політики призводить до помітного зростання вартості кредиту, яке має побічним наслідком гальмування процесів інвестування, отже – і мікроекономічної реструктуризації. А прискорена лібералізація зовнішньої торгівлі значно посилює конкурентний тиск на національних виробників, які нерідко втрачають конкурентоспроможність і більше не вважаються потенціальними об’єктами для прибуткового інвестування.

 

Таблиця 7

Реальне валове капіталоутворення в країнах ЦСЄ (індекси)

Країни Роки

1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996

Болгарія 100, 0 100, 0 80, 1 74, 3 61, 3 61, 9 67, 4 ... 

Польща 100, 0 75, 2 60, 1 52, 3 60, 0 65, 5 83, 5 101, 6

Румунія 100, 0 64, 4 44, 0 48, 9 53, 0 63, 9 69, 4 73, 1

Словаччина ... 100, 0 74, 8 71, 5 68, 5 65, 0 68, 7 91, 7

Словенія ... 100, 0 88, 5 76, 2 85, 3 96, 0 116, 1 ... 

Угорщина 100, 0 92, 9 83, 2 81, 0 82, 7 93, 0 89, 0 81, 0

Чехія 100, 0 97, 7 80, 5 87, 0 81, 0 95, 0 108, 4 127, 8

 

Слід підкреслити, що практично для всіх країн ЦСЕ було властивим помітне скорочення внутрішніх інвестицій при переході до стадії радикалізації перетворень на рубежі 80-90 років, яке збереглося досі (див. Табл.. 4).

На такому фоні треба звернути увагу на досвід Польщі, яка останнім часом забезпечує досить інтенсивне інвестування в основний капітал (і особливо – в машини та обладнання), що, в свою чергу, створює умови для більш активного процесу мікроекономічної реструктуризації польських підприємств порівняно з іншими країнами ЦСЕ, для підвищення їх конкурентоспроможності то в цілому більших темпів економічного зростання в державі.

По-друге, практично для всіх країн ЦСЕ у період радикалізації трансформаційного процесу характерною є відмова від проведення державою активної та цілеспрямованої промислової політики. Це негативно позначилося на змінах не тільки в галузевих, але й у внутрігалузевих структурах, істотно ускладнило процеси адаптації підприємств в умовах набагато відкритішого та конкурентнішого економічного середовища. Як наслідок, окреслилися процеси пригнічення розвитку капітало- та наукомістких виробництв, які діяли у сфері високих технологій. Так, у Польщі в середині 90-х років фірми, що оперувалиу сфері високих технологій, випускали лише 3, 5% усієї промислової продукції, тоді як у більш розвинутих країнах відповідний показник становить до 20%. В Угорщині в ході радикалізації реформ високотехнологічні галузі взагалі в основній масі в старому вигляді не збереглися. У Чехії мав місце колапс електронної промисловості, при цьому виживали менш розвинуті в технологічному відношенні виробництва, що виявилися відносно конкурентноспроможнішими на ринках Заходу.

Слід зазначити, що глибока криза уразила більшість виробництв машино- і приладобудування, які раніше сформувались як міжнародно-спеціалізовані в рамках колишньої РЕВ. Водночас розвивався процес загального структурного спрощення – в напрямі виділення підприємств, які вимагали від працівників середнього або невисокого рівня кваліфікації (харчова промисловість, виробництво текстильних товарів і засобів побутової хімії, складальні виробництва в машино- та приладобудуванні, що працюють на імпортних комплектуючих).

Тим часом навіть у країнах з найрадикальнішими лібералізацій ними програмами вживалися певні заходи щодо фінансового сприяння національним підприємствам, які приватизувались або вважалися пріоритетними, в разі наявності у них боргів. Тут дуже обережно вдавалися до процедури банкрутства, віддаючи перевагу процедурі санації підприємств обробної промисловості з метою їх збереження. Мали місце також спроби субсидування цін на паливо та інші енергоносії. Мабуть, найбільш вираженою така політики підтримки промислового розвитку була в Словаччині. Але навіть у Польщі, з її політикою “ шокової терапії”, зберігалися заходи щодо підтримки розвитку найважливіших виробництв (включаючи енергетику, сталеплавильну галузь, суднобудування та ін.).

З досвіду країн ЦСЕ варто взяти до уваги ще одну важливу обставину. У них реструктуризація великих підприємств обробної промисловості спочатку не була досить ефективною і в більшості випадків не забезпечувала помітного зростання їх конкурентоспроможності. Разом з тим на пізніших етапах розвитку результативність реструктуризацій них зрушень в економіці значно зросла.

Так, з середини 980-х років часткова втрата потенціалу конкурентоспроможності галузями з підвищеним рівнем технологічності почала зростаючою мірою компенсуватися за рахунок активізації інноваційної активності національного капіталу, а також успішного залучення іноземного капіталу як у традиційні, так і в нові, наукомісткі, галузі – електроніку, хімічну промисловість, фармацевтику, сферу телекомунікацій. Зокрема, в