Заплавне грунтотворення Полісся та лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)

- їх характеризує строкатий розподіл глинистих (в т. ч. змішано-шаруватих) мінералів і високодисперсного кварцу при відсутності диспергації;

- їх гумусовий стан підтверджує накопичення в заплавах максимальної кількості органічних (переважно гумінових) речовин з детритом (в дернині на цілині) ; біосферно знаковою рисою заплавних торф’яників Лісостепу та Полісся є збагаченість органічними речовинами, N і P при дефіциті K та Cu;

- фізико-хімічні показники варіюють в різних видах заплавних ґрунтів (найменша кількість обмінних катіонів виявляється в легких різновидностях) ;

- оглеєння сприяє рухомості сполук типоморфних (Fe, Mn, S) та інших елементів з перемінною валентністю, знижує величину ОВП;

- в солянокислій витяжці переважають Са, Al, Fe, Mg, Mn (особливо в болотних і меншою мірою в дернових піщаних ґрунтах) ;

- біотехнохемогенна перевантаженість заплавних топопозицій долинної гіпсоедафокатени спричинює їх трофічну збагаченість (в т. ч. й мікроелементами-ВМ) ;

- загальна кількість мікроорганізмів та їх окремих груп є динамічною, різниться по видах ґрунтів і горизонтах, а оглеєння залучає до участі в мікробно-ферментативних процесах залізо-, сіркобактерії, інвертази, уреази;

- слабо засолені заплавні ґрунти Лісостепу в цілинних варіантах наділені, завдяки Са, оптимальними фізико-хімічними параметрами; галоморфізм торф’яників содово-сульфатного типу посилюється їх осушенням;

- невисока активність Na+ (<3 мМоль/л) та домінування Са не дають підстав діагностувати прояв в них осолонцювання (їх активність проявляється нерідко альтернативно).

2. Заплавне грунтотворення є біосферно масштабним молодим педолітогенним феноменом, інтразонально вмонтованим в меандровий пояс планети:

- його ареною є геохімічно активна смуга земноводних ландшафтів зі складними СГП (дернові, лучні, лучно-болотні і болотні гідрогаломорфні ґрунти) ;

- давньоалювіальна товща зберігає сліди пізньокайнозойської еволюції заплавного грунтотворення, помаркованого в унікальних екологічних нішах біосфери торфо- та гідролітогенезом;

- потужна, примножена фіторізноманіттям, аква-енергетична підтримка заплавного грунтотворення сприяє мобілізації з долинних екосистем розмаїтої гами компонентів ґрунтової родючості;

- на алювіальному тлі діють ЕГП: біопродукування та мікробно-ферментативна трансформація фітомаси; детритогенез, гумусова (й трофічна) акумуляція; гідро- та біогенна міграція; внутрішньопрофільне глиноутворення; торфогенез, оглеєння;

- гумусово-акумулятивне грунтотворення маркує прируслов’я і центральну заплаву, а в притерасовій і прикореневій – панує болотний процес; алювіальний гідролітогенез тотально маркує їх шаруватістю та трофічним збагаченням;

- на трофічно збіднених цілинних едафотопах екологічне лідерство у заплавному грунтотворенні належить фітоценотичному чиннику.

3. Люди давно адаптувались до складно еволюціонуючого ландшафтного довкілля, в енеоліті повною мірою пізнали високу родючість заплавно-долинних ґрунтів, а в голоцені суперечливо обтяжили їх наслідками антропосоціогенезу:

- оксигенізація та зневоднення загальмували заплавний торфогенез з усіма згубними для біосфери й соціуму наслідками;

- мінеральні ґрунти втрачають дернину, різко збіднюють біорізноманіття, редукують, як і торф’яники, геоекоінформаційні зв’язки в ЕКОСИСТЕМІ БІОСФЕРИ;

- агрогенна модифікація заплавних ґрунтів супроводжується їх механічним перемішуванням (гомогенізацією), одіозною розімкнутістю біологічного кругообігу, неповно компенсованою хемогенними добавками.

4. Подолання деградаційного спрямування природно-антропогенної еволюції заплавно-долинних ґрунтів пов’язане з мудрою реалізацією ноосферної ідеї та їх ландшафтно-адаптивним окультурюванням:

- це передбачає адаптоване до біосферної стратегії максимізації грунтово-ценотичного різноманіття партнерство людей і ґрунтів (земель) як суб’єктів коеволюційного процесу;

- екологічність еволюції заплавно-долинних ґрунтів в умовах дискредитації екстенсивного та інтенсивного землекористування стратегічно орієнтує на реабілітацію цих вразливих витворів біосфери, а його гармонізація створює мудру альтернативу еконебезпечному техногенному тренду заплавного педолітогенезу;

- екоетичні сумніви від внесення добрив на заплавних ґрунтах долаються екологічно грамотним окультурюванням;

- вдалим прикладом коеволюційної співтворчості є фітоагрохімічне окультурювання цілинних ґрунтів – еконейтральна корекція природного грунтотворення, яка еволюційно співпадає з його сучасним етапом, технологічно передбачає раціональне застосування добрив в кооперації з мезофільними кормовими фітоценозами, біогеохімічно переслідує мету збільшення біопродуктивності агроекосистем, підвищення родючості ґрунтів, поліпшення якості с. -г. продукції при збереженні грунтово-ценотичного різноманіття і біосферозначимих грунтово-екологічних режимів.

5. Окультурююча корекція заплавного грунтотворення суперечливо здійснюється в супроводі таких еколого-біогеохімічних закономірностей:

- окультурюючі ефекти на торф’яниках перекреслив фатальний прорахунок меліораторів, які реалізували їх родючість за найзбитковішим сценарієм;

- диференційоване застосування багатокомпонентних тукосумішок (NPK + Ca, Mg, Na, Mo, інші біофіли) дозволяє разом з підвищенням врожайності поліпшувати якість кормових травостоїв і коригувати ценотичні позиції їх компонентів;

- кумуляція удобрювальних (окультурюючих) ефектів на цілинних (з дерниною) алювіальних ґрунтах чітко фіксується фітоіндикацією;

- кормове призначення лучних трав потребує моніторингу еколого-біогеохімічного тренду всього трофічного ланцюга; при цьому Са постає разом з Na і Mg в ролі найважливіших макроелементів в кормах, а надлишок К деформує в них співвідношення інших катіонів, створюючи цим загрозу для тварин;

- альтернативність безазотистих, N, Ca, Na, Mg, Mo-вмісних варіантів фітоагрохімічного окультурювання цілинних ґрунтів є очевидною за принципово не загрозливим для жуйних тварин вмістом ВМ-мікроелементів;

- у досліджуваних ґрунтах вміст Cd і Pb є на порядок нижчим від ГДК; вони акумулюються коренями кормових трав, приводячи (при протидії Са) до перерозподілу в них вмісту K, Cu, Rb, Sr та створюючи цим згубний для тварин дефіцит Мо;

- це спонукає удобрювати травостої Мо не лише для підвищення врожайності, але й для поліпшення їх якості, стабілізації ценотичних позицій бобових і біосферозначимих екофункцій (Мо виступає антагоністом і детоксикантом ВМ, посилює, а то й