Періодична преса в суспільному розвитку Південного степового регіону Російської імперії (1820-1865)

З іншого боку, увагу зарубіжних дослідників привернули реформи 60-70-х рр. XIX ст., що проводилися в Російській імперії. Намагаючись пояснити характер російської історії, основною причиною перетворень дослідники М. Раєв, А. Гершенкрон, Д. Орловський вважають процес модернізації країни, яка внаслідок особливостей її історичного розвитку була змушена обрати шлях доганяючого розвитку. Зарубіжних авторів цікавила також цензурна реформа, її взаємозв'язок з іншими найважливішими економічними і політичними перетвореннями в Росії (К. Рууд). Третім аспектом зіткнення зарубіжних авторів з даною проблемою стало залучення деяких матеріалів преси Південного степового регіону як одне з джерел для вивчення проблеми, що ними досліджується. При написанні монографії “Історія Одеси” американська дослідниця П. Герліги використала матеріали провідних одеських газет.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної історіографії дозволяє зробити висновок про значення регіональних досліджень періодики як найважливішої складової системи преси країни і водночас свідчить про слабке вивчення періодики Південного степового регіону Російської імперії, комплексного дослідження якої до цього часу не проводилося. Підбиваючи підсумки розгляду історіографії теми, можна констатувати:

1. У вивченні преси Південного степового регіону накопичено певний масив наукових досліджень, які стосуються різних аспектів проблеми. Однак вони не охоплюють її загалом, оскільки не представлено в історичній послідовності передумови виникнення регіональної преси, особливості її розвитку і функціонування, не розкриті її місце і роль у суспільному житті південних областей і губерній.

2. В узагальнюючих роботах з історії економічного, політичного і культурного розвитку Новоросійського краю, Бессарабської області і Області Війська Донського першої половини XIX ст. матеріали преси використовувалися як одне з джерел для вивчення проблеми, але ніколи не розглядався її комплексний вплив на суспільне життя регіону.

Слабке дослідження теми обумовило широту джерельної бази дисертаційної роботи. Для вивчення поставлених у дисертації проблем залучено великий комплекс джерел, які можна систематизувати таким чином: 1) періодична преса; 2) законодавчі акти уряду стосовно преси; 3) матеріали центральних і місцевих цензурних органів; 4) документи місцевої адміністрації; 5) статистичні джерела; 6) матеріали особистого походження (мемуари, щоденники, переписка видавців, публіцистів, суспільних діячів періоду).

Найважливішою групою джерел для дослідження проблеми є масив регіональних періодичних і почасових видань (64), які виходили в Новоросійському краї, Бессарабії і Області Війська Донського в першій половині і середині XIX ст., що в основній своїй масі раніше не притягувалися до спеціального дослідження у повному обсязі. Труднощі роботи над пресою зумовлені рядом чинників. По-перше, преса періоду, що досліджується, стала бібліографічною рідкістю, ряд видань не дійшов до нашого часу. По-друге, повні комплекти регіональної преси надто рідко можна виявити у фондах однієї бібліотеки, тому відтворення максимально укомплектованого масиву преси вимагало пошукової роботи в бібліотеках і архівах Росії, України, Молдови. Вивчення становлення системи регіональної періодики здійснювалося в контексті загальноросійської преси, тому до дослідження були залучені 29 найвпливовіших видань Петербурга і Москви, що друкувалися представниками різних течій суспільної думки. Одним з критеріїв відбору центральної преси стала ступінь її поширення на території Південного степового регіону. Такий підхід до вивчення проблеми дозволив прослідити взаємодію і взаємовплив столичної і регіональної періодики.

Другою групою джерел стали законодавчі акти російського самодержавства, головним чином законодавство про пресу, цензурні статути і розпорядження. Матеріали і документи про діяльність цензурних органів, які опубліковані в “Полном собрании законов Российской империи” і “Сборнике постановлений и распоряжений по цензуре с 1702 по 1862 год” досить добре вивчені дослідниками. Виходячи з цього, завдання аналізу зводилося до виявлення впливу цензурного законодавства на становлення цензури на місцях, коливань у цензурній політиці відносно провінційної преси.

Значно розширюють перспективи дослідження проблеми взаємовідносин провінційної преси і цензурних органів неопубліковані матеріали архівних фондів. Численний комплекс джерел, що всебічно характеризують методи управління пресою різних регіонів Росії, становлення місцевих цензурних комітетів, основні форми взаємодії центральних і регіональних цензурних установ, знайшли відображення в документах Головного управління цензури (Ф. 772), що зберігаються в Російському державному історичному архіві (Петербург). У цьому фонді знаходиться понад 100 справ, що стосуються діяльності Одеського цензурного комітету і розвитку періодики в Південному степовому регіоні. Понад 70 справ з пересічних проблем відклалися ще в 12 фондах цього архіву. Враховуючи, що суб'єктом управління всією пресою південних губерній України, Бессарабії і Області Війська Донського був Одеський цензурний комітет, велика увага була приділена матеріалам фондів 8 (Одеський цензурний комітет) і 9 (Окремий цензор по внутрішній цензурі) Державного архіву Одеської області (Одеса). Ставлення до періодики місцевої адміністрації, ступінь її впливу на розвиток періодичних і почасових видань, форми і методи впливу на пресу можна простежити на основі численних документів, що зберігаються у фонді 1 (Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора), фонді 2 (Канцелярія Одеського градоначальника) і ряді особистих фондів. Взаємовідносини між місцевими цензурними комітетами, деякі особливості цензури іншомовної преси дозволяють розглянути документи фонду 293 (Київський цензурний комітет), які містяться в Центральному державному історичному архіві (Київ). Не менш важливі матеріали Державного архіву Російської Федерації (Москва), у фонді 109 якого збереглися документи III відділення й. і. в. канцелярії, що грало помітну роль у цензурній машині самодержавства. У звітах і рапортах представників місцевої адміністрації, донесеннях чиновників і агентів III