Історико-філософська реконструкція герменевтико-семіологічного методу Б. Паскаля

Показано, що головним об’єктом паскалівської герменевтики є суперечності Писання. Але якщо традиційна апологетика починає з тієї догми, що Біблія скрізь каже одне й те саме і якщо вона інтерпретує неясні уривки через ясні, то Паскаль, навпаки, приступає до біблійного тексту без попередніх умов і видобуває з самого Писання принцип його інтерпретації. Для Паскаля необхідність вирішення суперечностей виходить з загального логічного правила, за яким, щоб зрозуміти зміст тексту, треба постулювати його зв’язність. Аналізуються джерела паскалівської інтерпретативної стратегії і підкреслюється, що оригінальність Паскаля полягає в ролі, яку він надає питанню суперечностей. В цьому питанні Паскаль ближчий до Орігена, Філона Александрійського і рабинської екзегези, ніж до Августина, оскільки орієнтується на опонента, цілковито зовнішнього християнству.

Показано, що внутрішні суперечності текста – головний критерій необхідності інтерпретації і парадоксальний доказ богонатхненності Біблії, існування її духовного смислу. На противагу науковцям, що ототожнюють позицію Паскаля з августинівською і традиційною католицькою екзегезою, дисертантка стверджує: для Паскаля інтерпретація – наближення двох уривків однакового статусу, з якого максимальною герменевтичною роботою народжується новий духовний смисл. Паскалівська апологетика знаходиться на якісно новому рівні завдяки герменевтичній стратегії – заснувати авторитет Біблії, не виходячи за межі самої Біблії, доводячи “обидва Заповіти одразу”. Завдяки тому, що було викладено вище, християнство постає теоретичним a priori антропології.

Другий розділ дисертації “Герменевтика і семіологія” починається з аналізу статусу буквального смислу Писання в паскалівській герменевтиці (перший підрозділ “Символічна система і проблема статусу буквального смислу”). Дисертантка не погоджується з відомими розв’язаннями цієї проблеми, що ототожнюють паскалівську позицію з:

традиційною католицькою екзегезою (духовний смисл додається до буквального, не скасовуючи його (Ж. Рюс’є) ;

суцільною алегоризацією Писання при повному скасуванні буквального смислу; Старий Заповіт – лише прообраз майбутньої реальності (Дюбарль) ;

позицією Ф. Сельє, який відновлює ідею самостійної цінності буквального смислу в Паскаля, але ж, знову-таки, не бачить паскалівської оригінальності у цьому питанні.

Дисертантка пропонує новий підхід, базуючись на сучасних лінгвістичних працях (Ц. Тодоров, М. Арль). Виходячи з використання Паскалем двох типів символізму та пов’язаних з ними типологічною (священною) і риторичною (світською) інтерпретаціями, дисертантка доходить висновку, що статус буквального смислу в Паскаля залежить від типу символізму.

Доведено, що систематично риторичної інтерпретації (результатом якої є скасування буквального смислу) зазнають символічні пророцтва, які, таким чином, перетворюються на одиницю інтерпретування. Їм протистоїть інтерпретація месіанських пророцтв і церемоніальних повчань Старого Заповіту, в якій Паскаль не виходить за межі традиційної екзегези. Тільки з символічними пророцтвами пов’язане паскалівське поняття шифру, що передбачає усвідомлення двоїстості смислу висловлювання, переважність риторичної схеми означення, скасування буквального смислу при розшифровуванні. Переважність символічних пророцтв пояснюється їх високою апологетичною ефективністю: в них одночасно поєднуються шифр і ключ до нього. Таким чином, оригінальність паскалівської герменевтики полягає у знаходженні висловлювань, де означення засноване на образах повсякденної мови, на риториці, запозиченій у Августина, і яку, на відміну від Августина, Паскаль застосовує у новій філософській перспективі.

У другому підрозділі другого розділу (“Образ і шифр. Значення пророчої промови”) детально аналізується паскалівське поняття образу. Показано, що Паскаль недаремно використовує слова «малювати“, «змальовувати», “живопис” замість “образ”, “відображення”: він наслідує характерну пор-рояльську модель позначування; такою моделлю є портрет, чистий знак, відокремлений від речі. Портрет як чистий знак – представник відсутньої речі. Природа образа, навпаки, двоїста: як представник відсутньої істини образ викликає “задоволення”, а як всього лише представник іншої реальності викликає “незадоволення”.

Тому важливе місце в роздумах Паскаля займає євхаристія. Як образ в традиційному значенні вона репрезентує дві реальності одночасно: жертвопринесення на хресті, яке їй передувало, і славу небесного царювання, яке ще має здійснитись. Але традиційну теологічну класифікацію стану християн (між євреями і блаженими), його двоїстість (володіння істиною і образом) Паскаль перетлумачує як універсалістську герменевтичну онтологію, як буття-в-християнській культурі. В своєму розумінні євхаристії Паскаль заперечує як “буквалізм” єзуїтів, так і алегоризм протестантів і виявляє, тим самим, свою іманентність християнському символізмові. Лише символ і медитація над ним (в єдності раціональних і ірраціональних аспектів герменевтики) і виражає, за Паскалем, людський граничний інтерес.

Встановлено, що саме на ідеї двоїстості образу побудовано і поняття шифру в Паскаля. Показано, що, хоча поява ідеї шифру зумовлена впливом езотеризму, лібертенським смаком до таємниць і розповсюдженням науки криптографії, проте метод Паскаля протилежний езотеризму. Апологетична ефективність шифру виявляється в аналізі двоїстого смислу пророцтв. Пророча промова одночасно – і шифр, і ключ до нього. Таким чином, герменевтична проблема перетворюється на дешифрування інтерпретацій пророків; від священої герменевтики Паскаль переходить до світської.

У третьому підрозділі другого розділу “Світська герменевтика. Паскалівська критика єзуїтської семіології” показано, що критика єзуїтів здійснюється на засадах стратегії іманентного розуміння тексту; Паскаль постулює доктринальну єдність числених єзуїтських авторів і потім викриває внутрішню суперечливість іх доктрини. Показано, що Паскаль піддає критиці єзуїтську абсолютизацію мовного конвенціоналізму, за допомогою якого єзуїти пристосовують інтерпретацію до свого мінливого інтересу. В “Провінціаліях” Паскаль викриває цю позицію як