Cоціальна політика України

Саме тому законами України була запроваджена нова трирівнева система пенсійного забезпечення. Перший рівень – солідарна система, що функціонувала й раніше. Вона покликана забезпечити певний гарантований державою мінімум для будь-якого громадянина країни, що досяг пенсійного віку. Другий рівень – загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто система обов’язкових накопичень громадян. Введення цієї системи передбачає акумулювання особистих пенсійних внесків громадян на індивідуальних накопичувальних рахунках. І третій рівень – це недержавне пенсійне забезпечення громадян, добровільне додаткове пенсійне страхування.

В Україні основним об’єктом соціальної політики і сім’ї, особливо неповні і багатодітні. Надання допомоги цим категоріям сімей регулюється, у тому числі Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та неповних сімей». З метою покращення матеріального становища одиноких матерів Законом України передбачено допомогу на дітей віком до 16 років одиноким матерям у розмірі 10% прожиткового мінімуму.

З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». У разі, коли сім’я має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, такій сім’ї призначається адресна державна допомога з урахуванням її середньомісячного сукупного доходу та майнового стану всіх членів сім’ї.

Із введенням у дію Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в новій редакції кількість видів допомоги зменшено з 11 до 5:

допомога по вагітності та пологах особам, незастрахованим у загальнообов’язковій системі державного соціального страхування;

одноразова допомога при народженні дитини особам, незастрахованим у загальнообов’язковій системі державного соціального страхування;

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, незастрахованим в загальнообов’язковій системі державного соціального страхування;

допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням;

допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

Що стосується дітей, які позбавлені батьківського піклування і не проживають у сім’ях, життя вимагає по-новому ставитись до різних інтернатних закладів, де вони виховуються.

Не меншої турботи суспільства потребують і одинокі непрацездатні громадяни та інваліди. Для організації допомоги окресленим категоріям громадян введено в дію Типові положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, а також про будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів. Крім того, права інвалідів охороняються законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів». З жовтня 2002 року соціальною підтримкою інвалідів займається Фонд соціального захисту інвалідів у складі Міністерства праці та соціальної політики.

 

 

Соціальну політику у державі здійснюють політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, її здійсненням, розподілом та захистом. Це – держава, політичні партії, армія, правоохоронні органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.

Соціальний інститут – це стійка організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і здійснення спеціалізованої діяльності. Функціонування соціальних інститутів відбувається у межах відповідних соціальних організацій. Роль соціальних інститутів і організацій є досить важливою у житті суспільства, кожен соціальний інститут виконує певні функції у суспільстві, що здійснюються через соціальні організації.

Розглянемо, для прикладу, економіку як соціальний інститут та характерні риси економічного життя суспільства. Економіка як соціальний інститут є ядром розвитку всієї соціальної структури суспільства. Економічні відносини, як вважає відомий соціолог О. Якуба, визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.

За визначенням дослідників економічного життя Т. І. Заславської та Р. В. Ривкіної, «економічна сфера – це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей». М. Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е. Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. К. Маркс розглядав економіку як головний фактор історії, вважав, що економічні відносини визначають всі інші види суспільних відносин, утворюють базис суспільства. Економіка як соціальний інститут являє собою взаємозв'язок економічного життя і соціальних структур, взаємодію економічного і соціального розвитку суспільства.

Соціологи вивчають соціальне у сфері економіки: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток в економіці.

Основні принципи осмислення економічного розвитку такі: розгляд економічних процесів з позицій інтересів, діяльності і відносин класів і соціальних груп, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичного фактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна і соціальна політика держави.

Отже, предметом інституту економіки є соціальний механізм розвитку економіки який слід розуміти, як стійку систему соціальної поведінки і свідомості суспільних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію в цій сфері одна з одною із державою. Прикладною метою інститутів економіки є виявлення конкретних форм взаємодії соціальної структури (ступені її динамізму, диференціації) і соціальної політики держави з розвитком економіки та її ефективністю.

Економіка як соціальний інститут має складну структуру: