Загальна характеристика мережі стаціонарних установ соціального обслуговування людей похилого віку

Територіальні центри мають у своїй структурі: відділення соціальної допомоги вдома, відділення соціально-побутової реабілітації; відділення гуманітарної та благодійної допомоги; відділення організації харчування; відділення денного перебування; лікувально-оздоровчий комплекс; відділення медично-соціальної реабілітації; стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання; спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян; лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, у тому числі на госпрозрахунковій основі; дієтичні їдальні.

Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різних видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо) ; оплата платежів; читання вголос преси; обробіток присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги; оформлення замовлень та організація контролю за своєчасним і якісним обслуговуванням підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.

Станом на 1 січня 1997 року в Україні діяло 530 територіальних центрів, які обслуговували близько 600 тис. осіб. Десять років по тому, станом на 1 січня 2007 року, кількість територіальних центрів зросла до 743, а чисельність охоплених обслуговуванням одиноких непрацездатних громадян, ветеранів війни і праці, пенсіонерів, інвалідів, інших вразливих категорій осіб сягнула 1 мільйона осіб.

Територіальні центри виявляють одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування; обстежують разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-експлуатаційних управлінь та громадських організацій матеріально-побутові умови проживання цих людей; визначають їхні потреби щодо різних видів соціальних послуг.

У складі територіальних центрів (крім 904 відділень соціальної допомоги вдома, які обслуговують майже півмільйона осіб), діють: 537 відділень соціально-побутової реабілітації, що опікуються майже 325 тисячами підопічних осіб; 278 відділень медико-соціальної реабілітації (у них, відповідно, понад 158 тис. осіб) ; 315 стаціонарних відділень для тимчасового або постійного проживання (15 тис. осіб) ; 626 відділень організації надання грошової та натуральної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, якими надано натуральної допомоги майже 1, 1 млн. осіб.

З метою поліпшення умов проживання одиноких ветеранів війни та праці, підтримання їх життєдіяльності у низці областей побудовані спеціальні житлові будинки для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового призначення та цілодобовим медичним обслуговуванням. На даний час в Україні діє 9 таких будинків, де проживає близько 700 осіб: 4 будинки у Києві, 2 будинки у Одеській області, по 1 будинку – в Автономній Республіці Крим, Донецькій та Львівській областях.

Підвищенню якості цієї роботи сприяє Закон України „Про соціальні послуги” (2004 р.). Він розширює коло надавачів таких послуг. Для реалізації цього Закону прийнято низку постанов Кабінету Міністрів та інших нормативно-правових актів. Зокрема, урядовими рішеннями затверджено Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг, Порядок надання платних соціальних послуг та їх перелік, Порядок регулювання тарифів на платні соціальні послуги, Критерії оцінки конкурсних пропозицій про залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг, Правила організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг. Крім того, велике значення має Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги (його затверджено рішенням Уряду в 2004 році). Це дало можливість забезпечити постійним доглядом у домашніх умовах тих непрацездатних громадян, які хоч і потребують його найбільше, досі не були охоплені обслуговуванням через територіальні центри.

На шляху інтеграції України до Європейської спільноти перед державною соціальною політикою постали нові завдання. У зв'язку з цим Міністерством розроблено Концепцію реформування системи соціальних послуг. Цей документ, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України 13 квітня 2007 року, має буде покладено в основу Плану заходів з реформування системи соціальних послуг з метою підвищення якості послуг, забезпечення рівного доступу до них вразливих груп населення.

Утримання громадян похилого віку в установах соціального захисту є самостійною формою соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету. Воно відноситься до сфери послуг людей літнього віку.

Практика показує, що потребу в різного роду послугах потребують, у першу чергу, літні громадяни, хто потребує притулку у стаціонарних установах системи соціального захисту населення. За допомогою в ці установи звертаються, як правило, громадяни літнього віку і хворі, що, цілком утратили здатність до самообслуговування і мають потребу в постійному догляді. Такі люди складають відносно невелику групу в загальній чисельності осіб, що потребують додаткових послуг з боку суспільства і держави.

 

 

Влаштування громадян похилого віку в будинки-інтернати проводиться відповідно до нормативної документації, яка забезпечує організаційно-методичну роботу з питань забезпечення діяльності територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та розвитку їх структурних підрозділів.

Питаннями влаштування громадян похилого віку в будинки-інтернати займається головне управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, управління фінансів бухобліку, звітності та стаціонарних установ, відділ стаціонарних установ.

Нормативні документи, що регулюють надання послуги:

наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 29. 12. 02р. № 549 “Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей; Типове положення про дитячий будинок-інтернат; Типове положення про психоневрологічний інтернат; Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат ветеранів війни та праці”;

наказ Міністерства соціального захисту населення України від 01. 04. 1997 р. № 44 “Про затвердження Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян”;

Сімейний Кодекс України, Кодекс про шлюб та сім'ю України, Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Закон України «Про психіатричну допомогу», Правила опіки та піклування, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»

Для отримання путівки в будинок-інтернат до управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстраційного обліку особи подаються такі документи:

заява особи, заява батьків (опікунів, піклувальників) неповнолітньої особи, опікуна недієздатної особи, піклувальника обмежено дієздатної особи;

паспорт;

медична карта з висновком про необхідність стороннього догляду;

довідка про вид і розмір призначеної пенсії чи допомоги;

довідка про склад сім'ї;

довідка медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності;

для влаштування в психоневрологічний інтернат – також висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про необхідність перебування в психоневрологічному інтернаті;

для недієздатних осіб- копія судового рішення про недієздатність чи часткову дієздатність.

Територіальні центри соціального обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян через свої підрозділи забезпечують якісне надання різних видів соціально-побутових, комунальних та медико-соціальних послуг непрацездатним громадянам, а саме:

придбання та доставку продовольчих, промислових та господарських товарів за рахунок обслуговуваних громадян (при необхідності, за зниженими цінами або безплатно), приготування їжі, доставку гарячих обідів, годування, в тому числі у пунктах харчування, їдальнях, доставку книг, газет, журналів тощо;

виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих у закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізацію, консультування у лікарів та інших спеціалістів, створення умов для посильної праці;

допомогу в прибиранні приміщення, пранні білизни;

організацію надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, пранння білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо) ;

оформлення документів на отримання субсидій по оплаті житлово-комунальнихпослуг, оплату платежів;

читання преси, написання листів;

допомогу в обробітку присадібних ділянок (площа обробітку присадибних ділянок визначається разом з місцевими органами виконавчої влади) ;

оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів (пансіонату), психоневрологічного інтернату тощо;

організацію надання необхідних видів протезно-ортопедичної допомоги, забезпечує милицями, палицями, окулярами;

оформлення замовлень та організацію контролю за своєчасним і якісним наданням послуг підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо;

встановлення і підримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями для надання шефської допомоги одиноким непрацездатним громадянам;

створення умов для посильної праці, лікувально-трудової терапії вдома;

вирішення за дорученням обслуговуваних громадян різних питань у державних та інших підприємствах, установах і організаціях, об'єднаннях громадян, контроль за наданнямвстановлених пільг;

організацію відпочинку (відвідання лекцій, участь в екскурсіях, самодіяльних художніх колективах, гуртках і т. д.), проведення консультацій у спеціалістів з різних питань.

У стаціонарних центрах соціального обслуговування громадян похилого віку надаються також інші послуги, що визначаються при індивідуальних обстеженнях матеріально-побутових умов проживання одиноких непрацездатних громадян.

 

 

Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посіб. / За ред. проф. А. Й. Капської. – К. : Центр навч. літ., 2004.

Технология социальной работы. : Учеб. пособие / Под ред. И. Г. Зайнышева. – М. : Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 2000.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.