Становлення світової системи кредитної кооперації: теорія, методологія, практика

Крім цього, в процесі дослідження визначено концептуальні засади вдосконалення національної системи кредитних спілок та запропоновано механізми їх впровадження. На основі проведеного аналізу позитивних сторін та недоліків системи кредитних спілок України та дослідженого в даній дисертаційній роботі досвіду кредитної кооперації багатьох країн світу, розроблено концептуальні напрямки подальшого вдосконалення національної системи кредитних спілок, до яких відносяться: чітке визначення в законодавстві кредитних спілок як фінансово-кредитних кооперативних товариств з неприбутковим статусом; формування напрямків, обсягів державного регулювання та нормативів діяльності кредитних спілок; делегування функцій нагляду за діяльністю кредитних спілок (на основі досвіду інших країн) Національній асоціації кредитних спілок України (НАКСУ) ; вдосконалення організаційної структури НАКСУ шляхом створення обласних об'єднань кредитних спілок в структурі національної системи; створення умов для формування необхідної інфраструктури системи кредитних спілок – стабілізаційного та гарантійного фондів, системи взаємокредитування спілок, регіональних фінансових та нефінансових об'єднань тощо; створення системи державної підтримки та включення кредитних спілок до відповідних державних Програм, пов'язаних з кредитуванням населення, сільгоспвиробників, дрібного бізнесу, інших соціальних груп та секторів економіки.

Дослідження досвіду організації та розвитку кооперативних банків в країнах світу дозволило виробити основні методологічні підходи щодо формування в Україні системи аграрних кооперативних банків, актуальність створення яких різко підвищилась в зв'язку із банкрутством банку «Україна». Переваги цього напрямку вирішення проблеми банку “Україна” є очевидними. По-перше, клієнти банку з кредиторів (вкладників) перетворяться в реальних власників досить солідних активів банку, а кредиторська заборгованість банку трансформується в його капітал. По-друге, сформується нова, ефективна система фінансово-кредитного обслуговування АПК.

Пропонована система передбачає створення на базі обласних дирекцій банку “Україна” 25 самостійних обласних аграрних кооперативних банків, які матимуть районні відділення на базі колишніх відділень агропромбанку, а на національному рівні створять Центральний аграрний кооперативний банк (рис. 2).

Слід підкреслити, що система кооперативних банків має будуватись за принципом знизу-вгору. Тому в основі повноцінної системи кооперативних банків мають знаходитись сільські кредитні та ощадно-позичкові товариства (каси), що створюються на базі одного або кількох сусідніх сіл. До прийняття відповідного кооперативного законодавства, яке б регулювало створення та діяльність цих установ, їх функцію можуть виконувати сільські кредитні спілки чи філії існуючих районних кредитних спілок. Другий рівень системи могли б складати кредитні спілки (КС), що діють в районних центрах чи/та районні відділення обласного кооперативного банку (ВБ), створені на базі районних відділень банку “Україна”. Третій рівень створюють обласні аграрні кооперативні банки, створені на базі обласних дирекцій банку “Україна” чи/та міцних кредитних спілок, що діють в обласних центрах. Четвертий, національний рівень створює Центральний аграрний кооперативний банк, який логічно завершує побудову кооперативної фінансової системи, об'єднуючи існуючі обласні аграрні кооперативні банки та кредитні спілки, що працюють із аграрним сектором. Звичайно, ця схема є досить спрощеною, але вона є логічною і відповідає досвіду побудови кооперативних фінансово-кредитних систем багатьох країн світу.

На впровадження цього методологічного підходу необхідні певні ресурси. Статутний капітал одного обласного кооперативного банку має становити 1 млн. євро, а центрального – 5 млн. євро. Таким чином, для становлення повноцінної системи із 25 обласних і Центрального кооперативних банків необхідно 30 млн. євро або близько 150 млн. гривень. Сума такого порядку щорічно виділяється з державного бюджету на компенсацію підприємствам АПК відсотків за кредитами комерційних банків. Ці кошти не залишаються в аграрному секторі, а потрапляють комерційним банкам.

Будувати систему кооперативних банків доцільно поетапно, починаючи з областей, де для цього склались необхідні передумови (кредитні спілки, підтримка влади тощо). На кожну область необхідно близько 5 млн. грн. Частину з них (5-10%) мають внести сільгоспвиробники, іншу частину – держава. Слід підкреслити, що для впровадження пропонованого методологічного підходу додаткових ресурсів з бюджету не потребується. Достатньо залучити фінансові ресурси Державного фонду підтримки фермерства, перерозподілити на цю ціль частину коштів, призначених для компенсації процентних ставок підприємствам, що безпосередньо не пов'язані із сільгоспвиробництвом (заготівельних, переробних тощо) та використати частину матеріальної бази та працівників колишнього банку «Україна». При цьому, виділена державою сума на формування статутного капіталу системи аграрних кооперативних банків може бути через 5-10 років повернута державі учасниками цих банків шляхом її викупу.

Пропонований підхід дозволяє досягнути наступного соціально-економічного ефекту:

1. Остаточно вирішити проблему створення надійної ефективної системи фінансово-кредитного обслуговування села.

2. Частково розв»язати проблему, пов'язану із банкрутством банку «Україна» (забезпечення розрахунку із кредиторами та збереження робочих місць)

3. Залучити в реальний сектор економіки через новостворену кредитно-кооперативну систему, яка буде знаходитись у власності своїх клієнтів, суттєву частину коштів, що сьогодні знаходяться поза межами банківської системи.

4. Підвищити доходи селян за рахунок відсотків, отримуваних на вкладені в систему аграрних кооперативних банків кошти.

5. Значно збільшити обсяги виробництва продукції сільського господарства в дрібних особистих господарствах завдяки створенню доступного механізму отримання кредитів для переважної більшості селян і зменшення плати за кредитні ресурси та фінансові послуги.

6. Збільшити надходження до бюджетів різних рівнів за рахунок збільшення доходів громадян та обсягів сільськогосподарського виробництва.

Однак, практична реалізація пропонованого підходу може бути ускладнена тим, що в новій редакції закону України «Про банки і банківську діяльність» закладено ряд суттєвих моментів, які