Словозмінна категорія часу

В реченні категорія часу сумісно з категоріями особи, способу і модальності виконує функцію обов'язкового компонента предикативності, яка є суттєвою ознакою речення: «Сади рясні похилились» (Т. Шевченко), зазвичай експліцитна, тобто виражена формальними засобами, наприклад: «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» (Нар. творчість). Вона також може бути імпліцитною, тобто немаркованою, прихованою, такою, що домислюється, наприклад: «Зошит з української мови учня шостого класу Кравчука Миколи» (категорія теперішнього часу прихована, випливає з контексту).

Категорія часу перебуває в системних зв'язках із категоріями особи, способу, виду дієслів. Категорія особи характерна лише для дієслів теперішнього і майбутнього часу, а дієсловам минулого часу властива категорія роду (читав, читала, читало). Категорія часу притаманна лише дієсловам дійсного способу як таким, що називають реальну дію (вивчаю, вивчав, вивчатиму). Зв'язок категорії часу з категорією виду виявляється в тому, що всі дієслова теперішнього часу мають форму недоконаного виду (доповідаю, пояснюю), а дієслова минулого і майбутнього часів – форми недоконаного виду (доповідав, доповів; буду доповідати – доповім) і форми доконаного виду (пояснював, пояснив; буду пояснювати – пояснюватиму).

Утворення форм часу змінює лише граматичне значення, тому категорія часу є словозмінною, а не словотвірною (танцює – танцював – танцюватиме; будує – будував – будуватиме). Засобами їх вираження виступають особові закінчення (чита-ю, чита-єш, чита-є; прочита-ю, прочита-єш) ; формотвірні суфікси -в, -л-а, -л-о та допоміжне дієслово бути (вида-в, вида-л-а, вида-л-о, буде видавати).

На думку деяких граматистів (О. Бондарко), категорія часу є «граматичним ядром функціонально-граматичної категорії темпоральності, яка виражається ще й синтаксичними (певні типи речень – складнопідрядні з підрядними часу) та лексичними (колись, тільки що, уже) засобами» [4, с. 96].

Категорія часу українських дієслів зазнала суттєвих змін в історії мови. До кінця ХІІІ – початку XIV ст. вживалося кілька форм минулого часу: аорист, перфект, імперфект, плюсквамперфект, які пізніше витіснила одна форма минулого часу, утворена на базі перфекту.

Плюсквамперфект (давноминулий час) у сучасній українській мові вживається обмежено, лише в розмовному і художньому стилях, наприклад: «В Києві організувалась була Академія мистецтв» (О. Довженко) ; «І вже був рушив за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав» (А. Головко) ; «Було сказав кілька слів, та й замовк». Він означає дію, яка повністю завершилася в доминулий час і вичерпала себе до моменту мовлення («Ходив був до директора школи, та нічого не допомогло»), чим відрізняється від минулого часу, який може означати дію, яка відбувалася до моменту мовлення і продовжувалася під час мовлення («Оце ходив до директора школи»).

У тексті конструкції з давноминулим часом можуть замінюватися конструкціями з минулим часом. Тому деякі лінгвісти (В. Русанівський) вважають давноминулий час в українській мові факультативним явищем.

Категорія часу дієслова в українській мові складається з чотирьох грамем (теперішній, минулий, давноминулий, майбутній час). Виявляються вони в таких восьми часових формах:

форма теперішнього часу недоконаного виду: передплачую;

форма минулого часу недоконаного виду: передплачував;

форма минулого часу доконаного виду: передплатив;

форма давноминулого часу доконаного виду; був передплатив;

форма давноминулого часу недоконаного виду: було передплачував;

складена (аналітична) форма майбутнього часу недоконаного виду: буду передплачувати;

проста форма майбутнього часу доконаного виду: передплачу;

складна (синтетична) форма майбутнього часу недоконаного виду: передплачуватиму.

Категорія часу в українській мові підпорядкована категорії виду, яким і зумовлена система часових форм дієслова.

Парні за видом дієслова мають усі вісім форм часу. Одновидові дієслова утворюють неповну (дефектну) парадигму часу: дієслова недоконаного виду мають чотири форми часу (лежати – лежу, лежав, було лежав, буду лежати), а дієслова доконаного виду – тільки три (прокинутися – прокинувся, був прокинувся, прокинуся; побігти – побіг, був побіг, побіжу).

Дієприкметник і дієприслівник зберігають значення часу і виду тієї основи, від якої творяться або виражають час відносно основної дії.

 

 

 

Теперішній час означає дію, що відбувається у момент мовлення або збігається з моментом повідомлення про неї.

Дієслова у теперішньому часі виражають:

а) дію, що збігається з моментом мовлення про неї («Я пишу тобі знову, друже мій») ;

б) дію тривалу або постійну («Споконвіку Прометея там Орел карає, що день боже довбе ребра й серце розбиває») ;

в) дію, що є властивістю істоти або предмета («В селі встають рано»).

Форми теперішнього часу утворюються приєднанням до основи теперішнього часу закінчень, які водночас є морфологічними показниками особи і числа для дійсного способу. Система змінних форм дієслова називають дієвідміннюванням.

 

І дієвідміна

ОднинаМножина

І-у (-ю) несу,