Словозмінна категорія часу

Дієслова недоконаного виду з прямим значенням вказують на дію, яка відбувалася до моменту мовлення і не завершилась, тобто не має результату. Ці дієслова мають імперфектне (нерезультативне) значення, напр. : Ми працювали у полі. Вони означають:

- конкретну дію: Люди мучились, як в пеклі, пан втішався, як у раю (Леся Українка) ;

- дію, що повторювалася: Вона завжди приходила на заняття без запізнення.

Переважно дієслова недоконаного виду минулого часу в переносному значенні (тобто в значенні інших часових форм) не вживаються. Виняток становлять рідковживані дієслова недоконаного виду минулого часу із значенням заперечення у функції теперішнього часу та із значенням зневажливого ставлення до чого-небудь у позачасовій функції, напр. : Боявся я його! (із значенням «не боюся я його») ; Плював він на такі розмови (ставиться до них зневажливо).

Головне значення минулого часу доконаного виду – означати результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. Перфектне значення дієслова минулого часу доконаного виду означає результат як рубіж, обмеження дії в минулому до моменту мовлення. Воно зосереджує увагу не на самій дії, а на її результаті. Недоконаний вид не має значення результату як внутрішнього обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії, тому має імперфектне значення, напр. : Я працював у полі; Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу (П. Тичина).

Перфектне значення доконаного виду минулого часу вказує на те, що сама дія завершилася в минулому, а її результат стосується теперішнього часового плану, він актуальний (важливий, значущий) і в момент мовлення. Наприклад, у реченні А небо вже інше, насунулось, як чуже, світить різними зорями (С. Васильченко) дієслово насунулось має перфектне значення, бо дія, завершившись в минулому, спричинила результати, наявні в момент мовлення, про що свідчить дієслово теперішнього часу світить, у реченні «Я зачинив пса в будці» дієслово зачинив має перфектне значення, бо результати цієї дії наявні в момент мовлення (пес у будці і в момент повідомлення про це). Отже, перфектні дієслова доконаного виду тісно пов'язують часовий план минулого з часовим планом теперішнього.

Яскравим прикладом образного вживання форм доконаного виду минулого часу є висловлювання на позначення легкості процесу виконання певних дій: (1) (Андрій) беріг гроші на пральну машину, та не просту -автомат: сама й пере, сама й виварює, виполіскує й сушить, тільки й того, що не прасує, ввімкнув програму й гуляй собі паном… (А. Дімаров) ; (2) Здається, немає нічого простішого від вимірювання температури: поклав під пахву термометр і чекай собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки… (Г. Навроцька) ; (3) Це ж нині так просто: написав цидулу вінценосному можновладцю – й маєш за пазухою одразу кілька хуторів, а то й сіл (Ю. Мушкетик) ; (4) Станція складається із стандартних блоків, котрі серійно випускає промисловість. Замінив блок, от і вилікував робота (І. Падалка).

Аналізовані конструкції мають двокомпонентну побудову і передають умовно-наслідкові відношення. Дієслово у формі минулого часу називає дію-умову, а у формі наказового способу (прикл. (1), (2)), теперішнього часу (прикл. (3)) або минулого часу (прикл. (4)) – наслідок дії. Причому уявлення про наслідок дії подається, як правило, у згорнутому вигляді; пор. з прикладом (1) його трансформацію:.. Ввімкнув програму, й для того, щоб білизна була чиста, більше нічого не треба робити.

Дієслівна форма минулого часу являє собою переносне вживання, оскільки позначає не минулу дію, а дію в плані абстрактного теперішнього.

У прямому часовому значенні в цих умовах має вживатися презенс або форма теперішньо-майбутнього, наприклад: …Вмикаєш програму – й гуляй собі паном. Але вживання форм із семантикою теперішнього значною мірою позбавляє висловлення конотації унаочнення ситуації, знімає актуальність зв'язку ― умова – наслідок. При використанні в першій частині дієслова теперішнього часу відбувається накладання темпоральної семантики обох частин висловлення (оскільки наказова форма другої частини вживається в значенні модального теперішнього: …Ввімкнув програму – й гуляй (можеш гуляти) собі паном; …Поклав під пахву термометр – і чекай (можеш чекати) собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки…). При цьому зникає часова відстань у сприйнятті реалізації двох дій (умови й наслідку) і

нівелюється актуальність умовно-наслідкового зв'язку.

Транспонована форма минулого часу представляє «метонімічне вживання, оскільки називає одну дію серед цілого ряду однорідних дій. До переосмислення часового значення додається й переосмислення аспектуальної семантики, бо ― передача розкритої, не обмеженої внутрішніми чи зовнішніми рамками дії суперечить категоріальній семантиці доконаного виду» [3, с. 24].

Поширеним є вживання минулого доконаного в значенні унаочненого наслідку дій, що повторюються: Бо письменники так, спроста, не бувають… Таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні… Підскочать оті явища – і записала людина (О. Вишня) ; Маляренкова – маленька, з терновими очима, в'юнка й зарічана, все підбиває дівчат заспівати на прощання… Гришка зітхає, підсмикує штаненята й терпляче чекає… Повернеться до нього обличчям Маляренкова – так він одразу застиг і прив'яв (Г. Косинка). Такі транспоновані форми позначають дії, що сприймаються як безпосередній наслідок реалізації умови. За допомогою минулого доконаного передається висока