Дослідження судового контролю за діяльністю публічної адміністрації

У свою чергу, Н. О. Чечіна, визначаючи сутність судового рішення, зробила акцент на тому, що рішення – це акт застосування норми [46, 135]. При цьому на перший план висувається авторитетність норми права, сили закону.

Д. І. Полумордвінов вважав, що сутність судового рішення – це розпорядження певної поведінки для учасників вирішених судом спірних правовідносин [35, 25].

Враховуючи викладене, слід сказати, що судове рішення підтверджує наявність або відсутність між сторонами правовідносин, воно є актом застосування норм матеріального та процесуального права, але зазначені риси підкреслюють лише окремі властивості судового рішення, які не дають повного уявлення про його сутність.

Слід погодитися з О. В. Івановим, що юридична природа судового рішення характеризується сукупністю його основних ознак [22, 104]. О. Ф. Клейнман вважає, що з'ясовуючи сутність судового рішення, необхідно визначити цілі та основні завдання цього процесуального акта, його внутрішню природу [24, 82].

Сутність судового рішення також не може бути зрозуміла поза зв'язком зі змістом, формою та завданнями судової діяльності. Суб'єктом судової влади є суд, який наділений властивими тільки йому повноваженнями. Таким чином, основними моментами, що визначають сутність судового рішення, є природа судової влади і риси, що характеризують правосуддя, як форму реалізації судової влади. У кожній адміністративній справі завдання правосуддя конкретизуються залежно від певної справи й у рішенні – найважливішому акті правосуддя, яким вирішується спір по суті. В судовому рішенні одержують захист права й інтереси сторін та інших осіб, чий спір вирішувався судом. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволене повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти судове рішення – постанову про:

визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

стягнення з відповідача коштів;

тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень [12, 143].

Крім того, адміністративний суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо частини позовних вимог за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи вирішити частину позовних вимог.

Відповідно до ст. 168 КАС України [2], суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі [12, 144-145].

Тому можна констатувати, що судове рішення – акт здійснення державної влади, що ухвалюється від імені держави. Суд при відправленні правосуддя здійснює в специфічних формах державну владу. І якщо закон є загальним волевиявленням держави, то судове рішення є волевиявленням її органу. Судове рішення здійснює волю держави стосовно таких фактів і відносин шляхом застосування до них норми права, визнаючи наявність або відсутність правовідносин, змінюючи чи припиняючи їх.

Варто зазначити, що судове рішення є правозастосовним актом. При цьому судове рішення має певні риси:

ухвалюється лише судом;

має індивідуальний характер та конкретних адресатів;

є юридичним фактом, який спрямований на виникнення, зміну, припинення правовідносин.

Ці риси перебувають у прямому зв'язку з нормою права, яку суд застосував судовим рішенням.

Однак деякі вчені вважають, що судове рішення створює на базі абстрактних норм права нові, індивідуальні, конкретні правила поведінки для суб'єктів спірних правовідносин.

Певною мірою, рішення суду має властивості, подібні з властивостями норм права. Судове рішення також виражає волю держави, як і норма права, воно є юридично обов'язковим і складає частину механізму правого регулювання. Але якщо припустити, що суд своїм рішенням створює нові, конкретні правила поведінки, то виходить, що рішення суду за своєю силою та змістом, подібне до норм права, оскільки рішенням, як і нормою права, встановлюються правила поведінки. Проте судове рішення діє тільки на підставі юридичних норм. Державно-владне розпорядження, що міститься в рішенні, має індивідуальний характер. Воно не створює особливих правил, придатних для інших випадків. Реалізація правових норм судом являє собою застосування однакового масштабу до різних людей.

Тому судові рішення не можуть встановлювати нові правила