Аналіз системи стратегічного менеджменту СТОВ «Лісне»

 

В умовах тяжкого переходу України до ринкових відносин та нестабільності економічного та політичного середовища, змінилась організаційна структура економіки держави. Типовим стає створення мережі великих та малих підприємств без державної підпорядкованості, які самостійно визначають свою економічну політику, та діяльність яких регулюється державним законодавством. Перехід до ринку та процес формування нових економічних відносин викликає необхідність по новому поглянути на основні критерії при виборі стратегії та тактики розвитку економіки України. 

Відсутність такої стратегії передбачення можливих соціальних наслідків треба вважати головною причиною кризового стану економіки України [25]. Рішення цих проблем потребує не лише запозичення досвіду, що накопичився в країнах з розвинутою системою ринкових відносин, але й критичного осмислення власного досвіду, а також вмілого використання позитивних моментів в новій економічній ситуації. 

На сьогоднішній день в розвитку стратегічного менеджменту виділяють два напрямки. Перший «регулярне стратегічне керування» - є подальшим розвитком стратегічного планування та складається з продуманих цілеспрямованих дій. Другий напрямок розвитку стратегічного менеджменту називають «стратегічним керуванням в реальному масштабі часу» та пов`язують, як правило, з рішенням не очікувано виникаючих стратегічних завдань. Прийняття незапланованих стратегічних рішень особливо необхідно тоді, коли зміни в зовнішньому оточені відбуваються з такою частотою та іноді настільки непередбачені, що потребують негайної адекватної реакції. Обставини постійно змінюються: відбуваються важливі відкриття в області технології, успішне виведення на ринок конкурентом нового товару, введення нової державної політики, розширення інтересів покупців, тощо. Завжди лишається деяка невпевненість у майбутньому, і менеджер не може передбачити всі стратегічні дії наперед та рухатися  цим встановленим маршрутом роблячи корективи. Таким чином, стратегію краще за все розглядати як комбінацію запланованих дій та швидких рішень по адаптації до нових технологічних досягнень та нової диспозиції на полі конкурентної боротьби. Інакше кажучи, оперативна стратегія компанії складається з урахуванням подій що відбуваються як всередині так і за межами фірми [72].

В будь-якому випадку процес стратегічного менеджменту включає в себе як найменше п`ять складових:

1.Розробку стратегічного бачення та місії компанії;

2.Визначення цілей розвитку;

3.Розробку самої стратегії;

4.Впровадження та реалізація стратегії;

5.Оцінку діяльності, аналіз нових напрямків, внесення коректив.

Ефективна розробка стратегії починається зі створення стратегічного бачення, тобто визначення видів діяльності організації. Добро обґрунтоване стратегічне бачення - обов`язкова умова для забезпечення впорядкованої та цілеспрямованої розробки стратегії. Неможливо виробити ефективну стратегію без визначення ясної концепції свого бізнесу: яким видом діяльності займатися, на що витрачати ресурси та яку довгострокову конкурентну позицію обрати. Місія підприємства визначає його призначення, тобто дає відповідь на запитання: для чого власне було створено підприємство?

Друге завдання стратегічного менеджменту – встановлення цілей , -  виходячи зі стратегічного бачення  та напрямку розвитку компанії, формує конкретні завдання, пов`язані з виробництвом та результатами діяльності підприємства. Цілі становлять собою зобов’язання управлінського апарату організації досягти певних результатів в певний час. Для досягнення ефективної роботи стратегічного менеджменту необхідно постійно проводити аналіз змін зовнішніх обставин та вносити зміни в існуючу стратегію. Довгостроковий напрямок розвитку організації може бути змінений, її діяльність пере орієнтована, а завдання управління переглянуті з врахуванням майбутнього підприємства. В залежності від минулого досвіду та майбутніх перспектив цілі діяльності підприємства можуть бути змінені.[54]. Зміни прогнозу компанії, нові цілі, коливання на ринку тягнуть за собою зміну стратегії. Пошук шляхів більш успішного здійснення стратегії відбувається постійно. В зв`язку з цим можна виділити типові дії менеджерів, що дозволяють покращити стратегічну роботу; переглядання бюджету, зміна політики, реорганізація, покращення корпоративної культури, переглядання систем заробітної плати, зміна технології та виробничого процесу та багато іншого. Інакше кажучи, розробка стратегії організації – це складний процес, що складається з дій та підходів управлінського персоналу до досягнення заданих показників діяльності. Під час роботи над стратегією менеджер повинен враховувати події, що відбуваються за межами фірми: зміна смаків покупців, останні дії конкурентів, можливості та небезпеки ринку та інш.[38].

Сучасні стратегії організацій повинні базуватися не на вивченні зовнішніх можливостей та небезпек, розвитку сильних сторін як основи конкурентних переваг, а на вивченні та розвитку внутрішнього потенціалу організації та прагненні так змінити своє становище, щоб внутрішній потенціал отримав максимальне вираження та зажадання. Ті організації, котрі підуть іншим шляхом (шляхом реалізації пасивних стратегій або еволюційного розвитку), ризикують невдовзі опинитися в організаційному вакуумі. Інакше кажучи, може виявитися, що в зовнішньому оточені не знайдеться відповідної їм ніші.

Для якнайкращого стратегічного розвитку підприємства важливе значення має стан зовнішнього середовища, в якому здійснює свою діяльність підприємство. Важливішим фактором оцінки зовнішнього 

оточення є стан політичних реформ, що проводить уряд країни. Стан реформи аграрного сектору України характеризується наступними чинниками. Передача землі у приватну власність, реорганізація органів державного управління поки що не призвели до суттєвого покращення управління цією важливою складовою господарського комплексу та підвищення  її ефективності. В зв`язку з цим потрібні більш глибокі перетворення АПК на основі удосконалення методологічних підходів до розвитку та організації управління. До середини 2005 року в Україні була сформована система організаційно-правових форм господарювання у сільському господарстві (рис 1.1).

Рис 1.1. Система організаційно-правових форм господарювання на селі

 

 Подальший розвиток набули господарства, збудовані на приватній власності на землю, індивідуальні сільські господарства, відновлена