Трудове право (Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей Академії). Автор Т.А.Коляда. – Харків: ХНАМГ, 2007. -158 с.

За загальним правилом прийняття на роботу за трудовим договором  осіб молодше шістнадцяти років не допускається. А проте ст. 188 КЗпП України встановлює, що за письмовою згодою одного з батьків або особи що його заміняє (усиновителів, піклувальників, опікунів), як виняток допускається прийняття на роботу неповнолітніх, які досягли п’ятнадцяти років.

Цією ж статтею передбачено, що для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Стати працівником може як громадянин України, так і іноземний громадянин,  чи особа без громадянства.

Однак, законодавством встановлюються певні обмеження при прийнятті на роботу іноземних громадян та осіб без громадянства. Це зумовлено двома основними чинниками:

-потребою захисту інтересів держави ( державна служба, роботи, пов’язані з державною таємницею, тощо);

-необхідністю захисту вітчизняного ринку робочої сили.

Друга сторона трудового договору роботодавець.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України на стороні роботодавця виступає власник або уповноважений ним орган,  чи фізична особа. 

На стороні роботодавця можуть виступати громадські організації. Наприклад, релігійна організація має право приймати на роботу громадян. Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією і працівником та визначаються трудовим договором, який укладається в письмовій формі й підлягає обов’язковій реєстрації. На громадян,  які працюють у релігійних організаціях за трудовим договором, поширюються трудове законодавство, соціальне страхування.

Будь - який громадянин,  як фізична особа (ст. 21 КЗпП України) має право використовувати найману працю і виступати роботодавцем, для чого не потрібно реєстрації його як підприємця. Трудовий договір у такому разі укладається обов’язково у письмовій формі й підлягає реєстрації у державній службі зайнятості.

 

 

Відповідно до Конституції України і КЗпП України забороняється необґрунтована відмова в прийнятті на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмеження прав, чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні, та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членстві у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду занять, місця проживання.

Необґрунтованою вважається немотивована відмова у прийнятті працівника на роботу за наявності вакантних робочих місць, а також з мотивів, які не стосуються ділових якостей працівника. 

Необґрунтована відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

 

 

Сукупність умов, що визначають взаємні права й обов’язки сторін, становить зміст трудового договору. 

До змісту входять умови, встановлені як самими сторонами, так і нормативно-правовими актами про працю.

Умовами трудового договору є:

-сам факт про прийняття на роботу;

-про місце роботи;

-про встановлення трудової функції працівника;

-про розмір оплати праці;

-про термін дії трудового договору;

-про час початку роботи.

Умови, які виробляються сторонами трудового договору,  поділяються на:

Обов’язкові (необхідні) – без яких не може бути укладений трудовий договір:

-місце роботи;

-трудова функція;

-строк та час початку роботи;

-розмір оплати.

Факультативні (додаткові) -  не обов’язкові для укладення трудового договору:

-випробування;

-оплата проїзду на роботу;

-суміщення професій;

-забезпечення місця у дитячому садку та ін.

Умови не можуть бути змінені в односторонньому порядку без згоди іншої сторони.

Під місцем роботи розуміється певне підприємство, установа, організація, розташоване в певній місцевості й належне власнику. У трудовому договорі може бути конкретизований певний підрозділ, філія, відділ, а також інше робоче місце, де безпосередньо буде трудитися працівник.

Головною умовою трудового договору є визначення трудової функції шляхом  встановлення в трудовому договорі професії, спеціальності, кваліфікації для робітника і посади для службовця. За загальним правилом трудова функція визначається відповідно до „Національного класифікатора професій ДК 003: 2005”, затвердженого наказом Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року. Цей класифікатор являє собою систематизовані переліки робіт і професій , які використовуються. Нормативна база професіональної діяльності також включає „Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників”, він являє собою збірник описів завдань і обов’язків, кваліфікаційних вимог до відповідної професії (посади). Згідно з ним, а також відповідно до потреб виробництва, роботодавець розробляє і самостійно затверджує посадові інструкції з урахуванням конкретних завдань і обов’язків, функцій, прав, відповідальності працівників. При цьому роботодавець має право доповнити і конкретизувати коло обов’язків працівника.

Важливою умовою договору є угода про винагороду за працю.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю і на рівні не нижчому, ніж визначено законом, - конституційне право громадян.

Правове регулювання праці досить складне. Є дві сфери оплати праці:

-державно-правова;

-договірно-правова.

Це означає, що є коло норм і гарантій в оплаті праці, які безпосередньо регулює держава шляхом прийняття нормативно-правових  актів, інша ж частина положень встановлюється договірним (колективним й індивідуальним)