Трудове право (Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей Академії). Автор Т.А.Коляда. – Харків: ХНАМГ, 2007. -158 с.

 

 

Гарантійні виплати - це грошові виплати, які провадяться працівникам за час, коли вони з поважних причин, передбаченим законодавством, звільнені від виконання своїх трудових обов'язків. Вони діляться на виплати:

а) працівникам за час виконання державних або громадських  обов'язків (ст.119 КЗпП України);

б) при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст.120 КЗпП України);

в) при службових відрядженнях ( ст. 121 КЗпП України);

г) за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122 КЗпП України);

д) за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст.123 КЗпП України);

е) донорам ( ст.124 КЗпП України);

ж) працівникам – авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст.126 КЗпП України);

з) за участь у колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору або угоди;

и) незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудового арбітражу під час роботи в примирних органах, тобто,  за участь у вирішенні колективного трудового спору.

Гарантійні доплати здійснюються у разі зниження заробітку. До основних видів гарантійних доплат належать:

-доплати працівникам, молодше вісімнадцяти років (ст. 194 КЗпП України);

-доплати при переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу протягом двох тижнів з дня переведення, і  переміщенні  працівника, коли зменшується заробіток з незалежних від нього причин, протягом двох місяців з дня переміщення (ст. 114 КЗпП України);

-доплати при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей  віком до 3 років із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років (ст. 178 КЗпП України)

Компенсаційні виплати - це грошові виплати по відшкодуванню працівникові матеріальних витрат, які він змушений був нести у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. До основних видів компенсаційних виплат належать такі: 

-виплати при  переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП України);

-витрати  на  відрядження   при  направленні  в  службове   відрядження 

(ст. 121 КЗпП України);

-компенсація  за  зношування  інструментів,  що  належать працівникам 

(ст. 125 КЗпП України);

-виплати при призові на військову службу або проходженні військових зборів;

-виплати при направленні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва;

-компенсація витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок;

-компенсація окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій  витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв’язку з виконанням ними  службових обов’язків та ін.

 

1. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку.

2. Поняття, зміст та методи забезпечення трудової дисципліни.

3. Заохочення в трудовому праві.

4. Дисциплінарна відповідальність та її види.

 

 

У процесі виконання трудових функцій кожний працівник вступає у відносини, які регулюються нормами трудового права й виступають цілісною системою правовідносин. Ці правовідносини називаються внутрішнім трудовим розпорядком.

Всі нормативні акти, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, розділяються на дві групи.

Норми загального призначення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.).

Норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку; статути  про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників тощо).

Серед кола  актів, що  забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види : типові, галузеві, локальні.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ і організацій були затверджені ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року.  Це нормативний акт загальної дії, у якому сформульовані положення, які повинні визначати трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими  комітетами. У цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці й відпочинку, обов'язків працівників.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету. В цих правилах конкретизуються обов’язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства, правила прийому на роботу на даному підприємстві, з урахуванням специфіки підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Так, згідно зі ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку.  

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Наприклад, Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року; Статут про дисципліну працівників зв’язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України