Історія української культури

предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти – у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів. Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства, опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності ХІІ-ХІІІ ст. У жодному літописі, крім Галицько-Волинського, неможливо знайти такої кількості згадок про писців, князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо. Література і літописання. До нашого часу не збереглися пам’ятки світської літератури Галицько-Волинської Русі, хоча їхнє існування безсумнівне. До таких творів деякі дослідники зараховують «Повість про осліплення Василька». Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір. Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь. Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним. Особливістю літопису є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було не менше п’яти, уміло передають риси тогочасної епохи, деталі неспокійного часу. Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205-1258 рр.) і Волинського літопису (1258-1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького. Літопис дає широку картину подій і сусідніх земель: Угорщини, Польщі, Литви, інших руських князівств, Орди. Відомості літопису – майже єдине джерело, яке дає змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду. Волинська частина літопису відзначається особливо високими літературними достоїнствами, емоційністю та ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено розвитку культури на землях Галичини й Волині. Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю. Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв. Літопис починається з огляду подій від перших років об’єднання Галицького і Волинського князівств, від смерті Романа Мстиславовича (1205 р.) і доведений до 1292 р. За своїм змістом Галицько-Волинський літопис відобразив події ХШ ст., які стосуються земель Галицької і Волинської з містами – Галич, Теребовль, Перемишль, Холм, Володимир-Волинський, Луцьк, Пінськ, Берестя, Доргочин та ін. [2, с. 49-50]. Поряд з історичними свідченнями у літописі можна знайти багато цінної етнографічної інформації. До цієї важливої інформації відноситься повідомлення стосовно побуту і культури давньоруського населення того періоду: 1. про конструкцію жител, церкву, її начиння – ікони, чаші, дорогоцінні каміння, фрески і т. п., а також детально описується сам процес спорудження храму [3, с. 394-446]; 2. про військову справу, озброєння – мечі, лук з стрілами, щити, списи, боброві сагайдаки, шоломи [3, с. 401-423]; 3. про ремесла і заняття – сідельники, лучники, сагайдачники, ковалі заліза, міді, срібла, різьбярі, талановиті зодчі, мисливці, які полювали на бобрів, куниць, вовків, лисиць та інших тварин [3, с. 418-423], вирощували жито, льон, овес, пшеницю, ячмінь, хміль; розводили свиней, корів, овець, курей, велику рогату худобу [3, с. 452]; 4. про вживання хмільних напоїв: вино і пиво [3, с. 382]; 5. згадується про різноманітні легенди та перекази. Зокрема між ними найбільш цікавим є оповідання про євшан-зілля, що згадується на початку літопису. Це оповідання безпосередньо своїми мотивами перегукується з відомим “Словом о полку Ігореве” [4, с. 28]; 6. містяться також дані про чаклунів і волхвів [3, с. 402]. Починаючи від 1264 p., після смерті Данила Романовича, літописні оповідання являють собою уривки переважно з історії Волинської землі та про відносини Південної Русі з Литвою та Польщею. Цю частину повістей ми можемо назвати Волинським літописом. Архітектура. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Спочатку мурованими були лише храми і князівські палати. Перші муровані храми в Галичині та Волині з’являються досить рано – із кінця ІХ – початку Х ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ-ХІІІ ст. назавжди втрачена. У ХІІ-ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд. Його сучасник – Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.), – зберігся