Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

Предмет: 
Тип работы: 
Курсова робота
К-во страниц: 
39
Язык: 
Українська
Оценка: 

звертали на себе біляве густе волосся. Як й у лорда Байрона, воно були підстрижене у вигляді корони над поетичним чолом і виноградоподібними локонами спускалися зі скронь і потилиці. У блондина звичайно борода руда, але в нього борода була темніше волосся голови, а брови майже чорні. Ніс грецький, рот - дуже милий. На всій його фігурі лежав відбиток аристократичності". 

Зрозуміло, ще до зустрічі з Жорж Санд Альфреду де Мюссе довелося зазнати всі принадності "науки страсті ніжної". У вісімнадцять років поет захопився іспанкою Делакарт. У результаті з'явився цикл віршів, що вийшли окремою книгою за назвою "Іспанські любовні пісні". За свідченням сучасників Делакарт, уроджена баронеса Бозио, була однієї із найкрасивіших жінок Франції. 
Її батько, відомий скульптор, віддав дочку на виховання в монастир, не взявши до уваги її характер і темперамент. Дівчина ще більше стала прагнути до радостей життя тих самих німф і богинь, яких висікав з мармуру барон Бозио і які їй подобалися більше, ніж статуетки строгих святих, що гордовито стояли в кімнатах благочестивих сестер. Без любові, тільки для того, щоб знайти волю, вона вийшла заміж за старого, після чого занурилася у веселе життя Парижа. Вона блищала й зачаровувала тих, хто підносив жінку на п'єдестал, і, постійно спілкуючись із талановитими людьми, швидко придбала знання, необхідні для салонної дами. 
Один раз маркіза Делакарт приїхала на бал у костюмі бога Гименея - у рожевому з високою талією газовому платті, закріпленому на лівому плечі дорогоцінною камеєю. "Подібна до апельсина на стеблі", - співав про неї молодий Мюссе, якого вона представила як паж при своєму дворі. Поет точно зобразив цю рухливу, що пурхає жінку у своїй поемі "Дон Паэс" [21, 87]. 
Але щастя Мюссе було недовгим. Легковажна жінка швидко проміняла його на Жуля Жанена, критика й фейлетоніста, що надав їй свою постійну ложу у Французькому Театрі. Щоб винагородити його за цю люб'язність, Делакарт, що Мюссе називав "левицею Барселони", відправилася на квартиру письменника й там залишилася. 
Письменники, художники, артисти оточили побожною юрбою нову Еву жаненовского раю. Поетові залишалося сказати їй останнє "прости" у патетичному вірші "Жовтнева ніч". 
У цей час на літературному небокраї Франції зійшла зірка Аврори Дюдеван, що писала під псевдонімом Жорж Санд. Природно, він знав про романтичне минуле цієї жінки, про її розлучення з бароном Дюдеваном, про полум'яну пристрасть до Жуля Сандо й про невдалу любовну пригоду із Проспером Мериме. Мюссе познайомився з молодою письменницею в той момент, коли весь літературний Париж зачитувався її романами. Навколо її "Лелії" виникли суперечки, шум, читачі бачили в цьому скандальну автобіографію. 
Прочитавши "Лелію", Мюссе заявив, що багато чого довідався про автора. Власне кажучи, він не довідався про письменницю майже нічого. "Я використаю такі витончені хитрості, - писала Жорж Санд, - що жодне людське око не може проникнути в таємне". 
Вони познайомилися влітку 1833 року на урочистому прийомі, влаштованому власником журналу "Revue des Deux Mondes" Бюло. За столом вони виявилися поруч, і це випадкове сусідство згодом зіграло чималу роль у долі двох, а також у літературі. 
Жорж Санд була схожа на креолку: смаглява, з більшими чорними очима й густим волоссям. Великі зуби й злегка видатне підборіддя належали до тих недосконалостей краси, які робили її ще більше привабливою. Вона часто одягалася в чоловічий костюм, у якому почувала себе вільніше і який ішов їй, підкреслюючи стрункість фігури. Література приносила їй не тільки задоволення, але й три тисячі ліврів ренти. Вона була практичною, розважливою й діловою жінкою [12, 157]. 
Безсумнівно, Жорж Санд мала магнетичну силу, якщо зуміла вразити Мюссе. Альфред запевняв, що поет тільки тоді може любити щиро, коли серце його торкнуте вогнем геніальної жінки, коли розум її глибокий й у стані запалити його власний розум. Поезія розцвіла в його душі, як чудесна квітка, спрага творчості охопила з небувалою силою. Він думав, що знайшов, нарешті, любов і щастя. 
Мюссе одягався згідно з модою досить ексцентрично. Його сюртук прикрашав надзвичайно широкий оксамитовий комір, штани він носив в обтяжку, або блакитного, або рожевого кольорів. Величезна краватка й високий циліндр, насунута на вухо, доповнювали картину. Мюссе був донжуаном, легковажним егоїстом, не позбавленим все-таки сентиментальності, епікурейцем, що любить життя. Аристократ де Мюссе мав репутацію єдиної світської людини серед французьких романтиків. 
Довгий час розмов про любов між ними не було. "Із цього погляду нас розділяє Балтійське море, - вважав граф. - Пані може запропонувати тільки моральну любов, а я нікому не вмію відповісти такою взаємністю". 
Дружба з Мюссе лестила самолюбству Жорж Санд. Відомий поет мав великі зв'язки серед еліти інтелектуального Парижу, обертався в самих вишуканих сферах, про нього говорили, що він незвичайно талановитий. Вона ж тільки починала літературну кар'єру й могла похвастатися хіба що своєю небувалою працездатністю: за п'ятнадцять місяців вона написала три романи. 
Дружба тривала не занадто довго. Лист, що їй вручили 29 липня 1833 року, містив признання в коханні. Він вражав відвертістю, дивною для цього насмішника й вільнодумця, що проказував, що любить всіх жінок й усіма зневажає. "Жорж, Жорж, два місяці з тобою
CAPTCHA на основе изображений