Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

Предмет: 
Тип работы: 
Курсова робота
К-во страниц: 
39
Язык: 
Українська
Оценка: 

момент, коли Ламартин опублікував релігійні «Гармонії», автор «Присвяти» виявляє байдужність до будь-якої релігії. Він ненавидить свяшенників і ханжей; терпіти не може також мрійників, що плавають у челнах, і, натякаючи на Ламартина, знущається з тих, хто виходить віршами й слізьми в річницю своїх любовних зустрічей. Мюссе виступає й проти технічної віртуозності деяких зі своїх сучасників-поетів, іронізує те, що вони визнають винятково багаті рими, начебто від цього збагачується зміст їхньої поезії:

Прославиться в століттях той новий автор, 
Який думкам у труну відмінний цвях забив,
Неточність оголосивши для рими під забороною. 
Проголошуючи таку програму, Мюссе кидає виклик романтикам «Сенакля», яких він уже встиг перерости. Яка ж його позитивна програма? Мюссе заявляє: поет - це людина, він пише для людей. Він повинен будити у своєму читачі глибоке людське хвилювання. Він повинен слухатися тільки свого натхнення, черпаючи його в житті, у випробувані почуттів і переживаннях. Мюссе хоче, щоб поезія виражала щире почуття, була глибоко людяною. Вона повинна передати те, що хвилює поета в момент його творчості, а не розповідати про вже минулі переживання й не являти собою заспокоєних міркувань, на зразок ламартиновських.
У драматургії Мюссе розрізняє два види здобутків: п'єси, автори яких прагнуть зобразити життєві драми у всій їхній правдивості -
Слідом за Мериме, слідом за Кальдероном
Дійсність залити розплавленим свинцем,
Щоб життя наготу зобразити в ньому сліпо,
І відбиток зняти, і кинути цей зліпок
Зі сцени глядачам безжалісно в особу...
і інші, де дія тільки прийменник для рішення філософських питань, поставлених життям, - такі п'єси Шекспіра й Расина. Сам Мюссе хотів би належати до другої групи драматургів. У його драматичній поемі «Вуста й чаша» тісно переплітаються поезія, думки, дія. Франка, обурює недосконалість світу, у якому він живе. Він обсипає прокльонами підвалини суспільства, родинні зв'язки, сім'ю, рідний будинок і Батьківщину. Він підпалює свою хатину й іде з рідних місць. По шляху Франк зустрічає лицаря Странніо з його коханкою. Він не хоче поступитися лицареві дорогою, убиває його й іде з Бельколор. Потім Франк виграє багато грошей, стає незалежним і на війні завойовує славу. Але все це не задовольняє його, він знівечений сумнівами. Він переконується в неміцності слави, у мінливості своєї коханки. Він вирішує вмерти, але раптом знаходить у себе на грудях зів'ялий букет шипшини, подарований йому Дейдамією, дівчиною, з якою він провів дитинство і юність. Він поспішає до неї, хоче знайти спокій і щастя в її любові. Але в день весілля його колишня коханка мстить йому, вона вбиває його наречену. Розпуста Франка стає між ним і його щастям, між чашею й вустами.
Під строкатим плащем пригод героя легко розпізнати філософську суть драми. Франк - це образ сучасної людини із занадто критичним духом, що не може байдуже дивитися на волаючу недосконалість усього світового укладу. І хоча склад цієї поеми трохи театральний й іноді навіть пихатий, мабуть, ніхто із сучасників Мюссе не створив такого щирого здобутку.
Для того щоб зрозуміти, як би він хотів бачити життя, дуже важлива маленька комедія «Про що мріє дівчина». Дія її протікає в невідомий час, у країні мріянь і мрій, «де хочете», як позначає на початку п'єси сам Мюссе. Головні діючі особи: добрий, дотепний і винахідливий герцог Лаэрт із дочками Нінеттою і Нінон й юнак Сильвіо. Лаэрт хоче видати заміж одну зі своїх дочок. Він знає, що кожна молоденька дівчина мріє про щось таємниче, романтичне, що їй нецікаво вийти заміж без того, щоб цьому передував роман, таємні побачення, може бути, викрадення... І Лаэрт містифікує своїх дочок: переодягається в блискучого кавалера й у чорний оксамитовий плащ, із золотим ланцюгом, зі шпорами, приходить уночі до них у сад, співає під вікнами серенади - усе для того, щоб зацікавити їх Сильвіо, тих юнаків, за який він хоче видати заміж одну з них. Він свідомо робить їм своєрідне «щеплення» романтики, намагаючись внести в справу блиск заміжжя і чарівність поезії, збагатити життя, підвищити його повноцінність, навчаючи й наставляючи в цьому мистецтві недосвідченого й наївного майбутнього зятя. З жартівливої іронічної гри масок і театрального реквізиту народжується щось серйозне і важливе, а саме жагуча й жвава закоханість у життя, у її поезію й фарби, висока вимогливість до почуття, гімн юнацької свіжості й чистоті. У цьому оптимістичному здобутку поет одночасно іронізує над романтизмом і затверджує свій романтичний гуманізм, протиставляючи його прозі, нудьзі й користі, що панує в сучасній буржуазній дійсності [9, 105].
У поемі «Намуна» Мюссе знову, не піклуючись про розвиток сюжету, легко й вільно, знову в дусі Байрона, висловлює свої думки й почуття, пересипаючи оповідання зухвалими жартами. У першу чергу дістається романтикам: «Який би не був мій герой, - говорить Мюссе,- сухотний, косий, горбань або паралітик», у нього все-таки є одне достоїнство - він «історичною особою не називався». Цими словами Мюссе хоче відмежуватися від романтиків, без кінця й на всі лади писавших на історичні сюжети. Він знущається із грубого «місцевого колориту», що обов'язково присутній у їхніх здобутках, якщо вони пишуть про Схід, який вони ніколи не
CAPTCHA на основе изображений