Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

Предмет: 
Тип работы: 
Курсова робота
К-во страниц: 
39
Язык: 
Українська
Оценка: 

бачили:

Історія, що пишу,
Хоча й відбувається на Сході,
Але я про нього - помітити вас прошу -
Не крав із книг чужі рядки,
Я ніколи не їздив на Схід,
А тим часом легко Вас обморочити міг.
Я міг би, як і багато поетів, 
Намалювати вам цілий ряд чудес: 
І білі палаци, мечеті, мінарети
Під синім куполом тропічних небес,
І червоний обрій, та інші деталі; 
Але мені, мабуть, скажуть: «Ви збрехали!»
(Переклад Д. Минаева) [14, 178]
Далі поет пускається у філософські міркування, - це теперішній феєрверк парадоксів, забавних порівнянь, метафор. Душу й тіло людини, нерозривно пов'язані між собою, він порівнює із класичними віршами, що римуються попарно. Мюссе відтворить образи своїх улюблених літературних героїв, згадує Манон Леско:
Скажіть, отчого так людяна,
Правдива й жива Манон Леско
Від найпершої сцени? ..
Він накидає поетичний образ Дон-Жуана, вічно й дарма прагнучого знайти ідеальну кохану. Він знову говорить про радості творчості, про щирість своїх віршів:
Довідайтеся ви, що кожен рядок
Ми пишемо нашою власною кров'ю,
Тоскою відгукуючись на тугу
І на любов - захопленою любов'ю.
І впиваючись музикою віршів,
Ми щасливі. От наша доля яка.
Час від часу він згадує про ту історію, що хотів розповісти, і перериває свої міркування яким-небудь вигуком, начебто: «Отже... на чому, пак, я зупинився?» Нарешті, дійшовши до третьої частини, поет вибачається перед читачем, за те, що його оповідання дотепер не зрушилося з місця, і швидко, у декількох строфах, закінчує історію любові й самопожертви Намуни.
«Намуна» остаточно завершила розрив Мюссе з романтиками «Сенакля». Збірник «Спектакль у себе в кріслі» був зустрінутий мовчанням. Золя писав із цього приводу: «Ніколи ритори 1830 року не могли простити послідовникові, що обурився, що він був колись людиною, а потім уже письменником. Крім того, він був винуватий у тім, що виявився непокірливим учнем Гюго...» [6, 171]
А Мюссе тим часом пише одну п'єсу за іншою. Його залучає епоха Відродження, той контраст, що вона представляє з міщанською сучасністю, з її лицемірними вдачами, з позбавлення смаку публікою, з усією обстановкою, ворожою поезією й взагалі мистецтву. Він пише драму «Андреа дель Сарто» з епохи занепаду італійського Відродження, коли великі генії вже вмерли, коли поклоніння мистецтву стало не таким полум'яним, але пристрасті як і раніше бушували в серцях людей. Боротьба фатальної любові Кордіани, відданого учня Андреа, до Лукреции дель Сарто, з його боргом стосовно свого друга й учителя, горі Андреа, що втратили здатність творити, коли біля нього немає коханої дружини, спрага мести, роздирання із приводу розтрачених грошей, довірених художникові королем Франциском I, - такий світ, створений драматургом.
П.І. Чайковський високо оцінив «Андреа дель Сарто»; в одному з листів він зрівняв цю п'єсу із творами Шекспіра й протиставив її драмам романтиків 30-х років, будь-що-будь намагався передати місцевий колорит за рахунок правдивості характерів. «Марної погоні за локальною правдою в Мюссе зовсім ні, як й у Шекспіра, - пише великий композитор, - але зате в нього стільки ж загальнолюдської, вічної й не залежної від епохи й місцевості правди, як й у Шекспіра».
 
2.4 З любов’ю не жартують
 
Мюссе продовжував вести світське життя, оточений золотою молоддю. Однак це життя далеко не задовольняло його. Торгашеський уклад монархії Луї Пилипа віднімав у сучасної молоді віру в які-небудь ідеали. Лише деякі з письменників, подібно Віктору Гюго, зуміли зберегти надію на краще майбутнє або, подібно сен-симонистам, шукали шляхи перебудови суспільства. Мюссе був далекий від цього руху, не розумів його й навіть глумливо відгукнувся про нього в одному зі своїх сатиричних «Листів Дюпюї й Котоні». Але він страждав від відсутності ідеалів, від розчарування у всьому, від того, що не бачив навколо себе нічого такого, чому коштувало б віддати свої творчі сили. Із цих настроїв виникла поема «Ролла», що вийшла в серпні 1833 року. У ній Мюссе вперше відкинув властиву йому іронічну недбалість тону. Сюжет поеми дуже простий. Юнак Ролла, ведучи неуважне життя, розтрачує весь стан, залишений йому батьком, і вирішує покінчити самогубством. Він не вірить, що у світі існує що-небудь, через що коштувало б жити. Але занепале створіння, шістнадцятирічна дівчина, з якою він проводить останню ніч, виявляється, зберегла щиросердечну чистоту й зуміла розбудити теперішні почуття в серці Ролла. Перед смертю їх з'єднує висока любов, у яку Ролла відмовлявся вірити.
В «Ролла» Мюссе виразив почуття багатьох представників молоді свого часу. Його герой не був виключенням, дуже багато юнаків того років, позбавлені ідеалів, прагнули тільки до насолоди, убиваючи свою душу й серце в розпусті. Релігія для мислячих людей, подібно Мюосе, що сприйняли спадщину великих просвітителів XVIII століття, давно вже перестала існувати й не могла не стримувати, не втішати. Тільки чиста любов здавалася Мюссе священною; але якщо людина віддавалася розпусті, то він не може бути щасливою, навіть люблячи, у неї не вистачає щиросердечних сил на служіння цієї любові, і йому доводиться відмовитися від свого щастя в той
CAPTCHA на основе изображений