Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

Предмет: 
Тип работы: 
Курсова робота
К-во страниц: 
39
Язык: 
Українська
Оценка: 

момент, коли він його досягає. Ролла вмирає на порозі життя, і все-таки в останню хвилину його серце відкривається, його душу виліковується - він пізнає любов [5, 178].

В «Ролла» виразилися таємні страждання Мюссе і його надія на те, що він може бути врятований від них, якщо отримає нову чисту любов. Мюссе чекає цієї любові, як порятунку від загибелі. Він сподівається, що жінка, що він полюбить, вирве його з виру безвір'я, допоможе йому знайти мету в житті, покаже йому вихід з того тупика, у якому він опинився.
Улітку 1833 року, на щомісячному обіді, що видавець «Ревю де де монд», Бюлоз, влаштовував для співробітників свого журналу, Мюссе зустрівся з Жорж Санд. Юний поет і романтична письменниця полюбили один одного. Але їхня любов не принесла їм міцного щастя. Непостійний і запальний поет занадто часто засмучував свою кохану, занадто мучив її своєю ревнивою підозрілістю, щоб зв'язок їх міг бути тривалим. З поїздки в Італію, наприкінці 1833 року, Мюссе у квітні 1834 року повертається один. Потім їхній роман відновляється, але приносить і йому і їй тільки важкі переживання. У всякому разі, Мюссе виявився нездатним знову знайти загублену віру в справді щиру, віддану любов. Надія, виражена наприкінці поеми «Ролла», виявилася обманутою. Однак серцеві переживання розбудили в ньому нові творчі сили. 
У липні 1834 року в «Ревю де де монд» з'являється «прислів'я» «З любов'ю не жартують», а слідом за нею ряд інших здобутків. «Прислів'я» - драматичний жанр, у якому в XVIII столітті прославився Кармонтель, а в 20-х роках XIX століття - Леклерк. Це одноактна салонна комедія в прозі з нескладною інтригою й нечисленними діючими особами. «Прислів'я» Мюссе відходять від цієї традиції: декорації в нього дуже часто міняються, персонажів часом буває багато, інтрига іноді кінчається трагічною розв'язкою. Так й у п'єсі «З любов'ю не жартують». Двоє молодих людей люблять один одного, але з гордості, впертості й упередження, викликаного Каміллі її черницями, що виховали, вона спочатку відкидає любов Пердикана. Коли ж ображений юнак з досади починає клястися в любові наївній сільській дівчині Розетте, у Каміллі пробуджується ревнощі, і вона прагне повернути Пердикана собі. Пердикан залишає Розетту, і дівчина гине, не в силах винести такої гри зі своїм почуттям.
«Я часто страждав, я не раз був обманутий, але я любив. І жив я, я, а не штучна істота, створена моєю уявою й моєю нудьгою». Ці слова Пердикана цілком узяті з листа Жорж Сайд до Мюссе, написаного навесні 1834 року. Вся п'єса повна відлуння їхньої бурхливої пристрасті [7, 154].
 
2.5 «Лоренцаччо»
 
Менше ніж через місяць після «З любов'ю не жартують» Мюссе опублікував драму «Лоренцаччо», одну з найбільш значних п'єс французької драматургії. Задум цієї п'єси належить Жорж Санд, що хотіла написати її відразу після революції 1830 року й уже зробила чорновий начерк, але віддала його Мюссе влітку 1833 року. Вони взяли цей зошит із собою в Італію, можливо, збираючись разом закінчити п'єсу. Але написав її Мюссе один уже після повернення до Парижа, вивчивши флорентійську хроніку Варіння XVI століття.
Лоренцо, двоюрідний брат герцога Алессандро Медічі, посадженого папою Климентом VII на флорентійський престол, вирішує звільнити свою батьківщину, убивши тирана. Щоб увійти в довіру до герцога, він притворяється боягузом і розпусником, допомагає герцогові у всіх його любовних пригодах. Він пов'язаний з партією флорентійських республіканців, однак останні не роблять йому підтримки, тому що вони інертні й не впевнені в необхідності вбивства герцога. Але й сам Лоренцаччо почуває, що розпуста, що отруює його душу, убиває в ньому життєві сили й волю виконати свій намір. Він все-таки вбиває герцога, але ніхто його не підтримує, республіканці не піднімають повстання народу, республіка не проголошується, і на місці вбитого Алессандро дуже незабаром з'являється новий тиран, Козімэ Медічі, а Лоренцаччо гине від руки найманого вбивці [19, 147].
Почувається, що, створюючи свою п'єсу, Мюссе увесь час зіставляв Францію 1830-1833 років і Флоренцію 1537 року. Він розумів, що творче безсилля, марне красномовство буржуазних лібералів, у чиї руки потрапила справа революції, їхня моральна низькість і продажність послужили причиною їх невдачі й привели до царства буржуа й торговців. Пилипі Строцци й інші республіканці в п'єсі нагадують цих діячів, що керували подіями 1830 року. Однак ще важливіше для Мюссе було розкрити щиросердечний світ свого героя. Лоренцо - живий і складний образ, людина із суперечливою натурою, що прагне до героїчних вчинків й у той же час що відчуває, як розпуста, у яку він занурений, усе більше затьмарює й розтліває його душу. Цей індивідуаліст, що не вірить у здатність людей до безкорисливої самопожертви й тому що не вірить у справу республіки, зрештою робить вбивство, щоб хоч якось затвердити своє «я» і довести в першу чергу самому собі, на що він здатний. Але коли герцог убитий, Лоренцо не стає від цього щасливішим й без жалю прощається з життям: марний індивідуалізм не може допомогти навіть тому, хто треба його велінням до кінця. «Лоренцаччо» ще раз довів, що Мюссе не проходив повз соціальні проблеми, а глибоко замислювався над ними. Його
CAPTCHA на основе изображений