Аналіз фінансового та майнового стану ТОВ "Савсервіс Мова"

Таким чином, на кінець 2009 р. ТОВ „Савсервіс-Мова” мало нестійке фінансове становище. Підприємство має недостатню частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень залежності від зовнішнього фінансування.

Не можна також стверджувати і про ліквідність та платоспроможність досліджуваного підприємства. Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в товарні запаси і затрати, які є важко реалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства. Погіршують фінансове становище підприємства великі обсяги запасів на складі та значний рівень дебіторської заборгованості, що в сукупності становить більше 65% активів підприємства. На підприємстві не налагоджено договірну і фінансово-розрахункову дисципліну. В ряді випадків порушуються договірні зобов’язання з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками, внаслідок чого підприємство відчуває нестачу грошових коштів.

 

 

В літературі щодо питань оцінки вартості майна описано багато методів та способів виконання цієї роботи. Окремі методи мають ряд модифікацій та різновидів, що створює додаткові труднощі щодо їх ідентифікації та використання [6]. Крім того, в літературних джерелах та нормативних актах використовуються різні назви одного й того ж методу оцінки.

На сьогодні можна виділити три групи основних методів оцінки вартості підприємства. По-перше, це майнові (балансові, витратні) методи, які базуються на визначенні чистої вартості майна за даними бухгал-терського обліку.

На майновий підхід спирається будь-який власник, що намагається підключити логіку до процесу оцінки вартості свого бізнесу. Крім того, цей методичний підхід до оцінки вартості підприємств є основним в умовах економічної трансформації. Він покладений в основу методики оцінки майна, що приватизується.

Основна формула розрахунку вартості бізнесу для витратного підходу: „Власний капітал = Активи – Зобов’язання”. Вважається, що такий підхід дає найнижчу, песимістичну оцінку бізнесу. Хоча зустрічаються і такі ситуації, коли використання витратного підходу дає найточнішу оцінку [3].

За умови використання майнового підходу перелік факторів складається зі всіх активів, що є у розпорядженні підприємства, та створених ним зобов’язань. В число пріоритетних з погляду менеджменту факторів повинні потрапити ті активи і зобов’язання, які найбільш істотно можуть вплинути на підсумкову вартість підприємства.

Ряд складнощів у використанні майнового підходу в управлінні вартістю підприємства пов’язаний з тим, що необхідно знати вартості як стандартних, так і нестандартних активів і зобов’язань. До числа стандартних з повним правом можна зарахувати такі активи, як нерухомість, транспорт, товарно-матеріальні цінності, акції, облігації. У свою чергу нестандартні активи і зобов’язання – це капітальні вкладення, оренда, лізинг, кредити. Присутність в балансі підприємства нестандартних активів і зобов’язань в значній мірі ускладнює застосування майнового підходу до управління вартістю, що, проте, не робить його менш результативним при вирішенні задачі приросту вартості підприємства для власників.

Найбільш надійним та точним, але і трудомістким за думкою більшості експертів, є прибутковий (доходний) підхід до оцінки вартості бізнесу. Такий підхід містить цілу групу схожих між собою методів і моделей оцінювання і пов’язаний з дисконтуванням майбутньої вигоди (дивідендів, прибутку, грошових потоків і т. і.). Основний метод, що застосовується в межах цього підходу – дисконтованих грошових потоків – базується на постулатах сучасної фінансової теорії. Логічним обґрунтуванням цього є умова: потенційний покупець не заплатить за бізнес більшу суму, ніж поточна вартість майбутніх доходів компанії. Для її визначення використовується дисконтування за нормою доходності, яка відображає притаманні бізнесу ризики.

Вважається, що очікувані вигоди (дивіденди, прибуток, грошові потоки і т. і.) в кожному періоді, вартість підприємства, що прогнозується на кінець періоду, та необхідна для компенсації ризиків бізнесу доходність (ставка дисконтування) повною мірою відповідають визначенню фактора вартості [2, с. 84]. Крім того, за умови використання прибуткового підходу як фактори можна розглядати: тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес. На наступних рівнях ієрархії такими факторами є технології, якість і стан факторів виробництва, система внутрішньогосподарського управління тощо.

Втім, використання на практиці методів прибуткового підходу в Україні пов’язано з рядом обмежень та труднощів. Це пояснюється такими характеристиками перехідної економіки: неліквідний фондовий ринок, нестійка національна валюта, постійно змінна облікова ставка НБУ, що часто помилково приймається за безризикову, інформаційна непрозорість емітентів, зміни в бухгалтерській звітності і т. і.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки бізнесу не має собі рівних, що пояснюється його простотою на перший погляд. Він передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності детально сформованого фінансового ринку, стан розвитку якого в Україні сьогодні не відповідає цьому визначенню.

Можливість та необхідність використання методів даного підходу виникне в процесі подальшого розвитку ринкової економіки, з появою достатньої кількості біржових структур, укладанням великої кількості операцій з цінними паперами, і, як наслідок, виникненням реальних котирувань фондових інструментів.

За умови використання порівняльного підходу головними факторами є механізм ціноутворення фондового ринку та співвідношення попиту і пропозиції на ринку бізнесу.

Таким чином, використання наведених підходів дозволяє сформувати систему факторів вартості на рівні підприємства (рис. 3. 1). За оцінками фахівців