Аналіз фінансового та майнового стану ТОВ "Савсервіс Мова"

Поряд з наведеними факторами необхіднім вважається виділення факторів створення вартості на рівні бізнес-одиниць [2]. В якості бізнес-одиниць пропонують виділяти відділ закупівель, виробничий відділ та відділ продажів. В кінцевому рахунку, для ефективної організації системи управління вартістю фактори створення вартості конкретизуються в показниках діяльності окремих бізнес-одиниць. Так, для відділу закупівель такими факторами є: суми і терміни кредиторської заборгованості; обсяг, ціна та швидкість обороту запасів; вартість боргу перед відділом фінансування; чисельність персоналу; потреба в нерухомості та транспорті.

 

Рис. 3.1. Система факторів вартості підприємства

 

Головна частка операційних процесів припадає на виробничий відділ, на рівні якого факторами вартості є: ціни придбання матеріалів; тривалість виробничого циклу; чисельність і заробітна плата персоналу; майно відділу.

Останнім за логістикою підрозділом в ланцюгу є відділ продажів, для якого необхідно звертати увагу на: ціни продажу на ринку; управління поверненням та обсягами дебіторської заборгованості; суму авансів, що залучається під майбутні поставки; чисельність і заробітну плата персоналу; управління майном.

Найбільша увага в процесі розробки рішень повинна приділятись тим факторам, які істотніше за інших здатні вплинути на величину вартості підприємства, і є найбільш ризикованими з точки зору досягнення кінцевого значення вартості. Для з’ясування цього має бути виконаний аналіз рівня чутливості вартості до кожного з факторів, побудована факторна модель вартості підприємства, а фактори формування вартості на підставі аналізу чутливості вартості до їх зміни мають бути класифіковані: за характером і способом впливу на вартість; за спрямованістю і терміном дії; за місцем прояву; за ступенем (абсолютною величиною) впливу на вартість бізнесу.

Таким чином, виділення та класифікація факторів формування вартості дозволяє обґрунтувати пріоритетні об’єкти управління з точки зору прирощення вартості підприємства та забезпечити його ефективне довгострокове функціонування.

 

 

Найліквіднішими активами є готівка та безготівкові кошти на рахунках в банку. Дебіторська заборгованість – теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять борги у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для одержання грошових коштів готову продукцію, товари понад нормативні залишки виробничих запасів спочатку необхідно продати.

Аналіз показує, що на ТОВ „Савсервіс-Мова” має велику нестачу найбільш ліквідних оборотних активів – грошових коштів. Однак, по інших групах майна були в наявності понаднормові залишки (через відсутність короткострокових кредитів та довгострокових зобов’язань) і виконані умови співвідношень, за якими визначається ліквідність балансу підприємства.

Платоспроможність підприємства ТОВ „Савсервіс-Мова” є низькою і є реально незабезпеченою (табл. 3. 1). За цієї умови підприємство не відповідає тим вимогам, які необхідні для здійснення з ним фінансових взаємовідносин.

Збільшення питомої ваги оборотних активів у структурі активів та товарних запасів у оборотних активах ТОВ „Савсервіс-Мова” свідчить про:

- прагнення за рахунок вкладень у товарні запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції;

- нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок чого значна частина поточних активів імобілізована у виробничих запасах, ліквідність яких є незначною.

При значному збільшенні запасів і дебіторської заборгованості, як це спостерігається на досліджуваному підприємстві, необхідно проаналізувати, чи не відбувається це збільшення за рахунок необґрунтованого відволікання активів з виробничого обороту, що призводить до збільшення кредиторської заборгованості і погіршення фінансового стану підприємства.

Один із способів економії оборотного капіталу, а отже – підвищення його оборотності полягає в удосконалюванні керування запасами. Оскільки підприємство вкладає кошти в утворення запасів, то витрати збереження зв'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування товарів, а також із тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентним ступенем ризику.

Збільшення запасів і дебіторської заборгованості призводить до зменшення оборотності оборотних коштів. Застій запасів, які у свою чергу не можуть бути використані і створюють нестачу оборотного капіталу, що примушує підприємство ставати боржником. А це явище, як правило негативне впливає на структуру капіталу підприємства. Також збільшуються об’єми готової продукції на складах внаслідок поганої роботи маркетингового відділу та не конкурентноздатності продукції.

Прискорення оборотності оборотних коштів здебільшого веде до росту обсягів виробництва й реалізації продукції. Великий запас готової продукції (зв'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при зненацька високому попиті.

Підвищення оборотності оборотних коштів зводиться до виявлення результатів і витрат, зв'язаних із збереженням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і витрат. Для прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві доцільно:

 планування закупівлі необхідних матеріалів;

 використання сучасних складів;

 удосконалення прогнозування попиту;

 забезпечення швидкої доставка сировини й матеріалів.

Доцільно було б зменшити запаси на 20%. Це насамперед треба зробити за рахунок продажу застарілих виробничих запасів. Це малоцінні предмети, будівельні матеріали, запасні частини.

Прискорення оборотності оборотного капіталу досягається також зменшенням рахунків дебіторів.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид продукції; місткість ринку; ступінь насиченості ринку даною продукцією, прийнятий на підприємстві; система розрахунків і інше.