Фітохімічне вивчення setaria italica та створення на її основі лікарських засобів

Речовина 2.5 – кристалічна речовина, з температурою плавлення 104-105 °С, яка не давала позитивної реакції з розчином заліза (III) хлориду. В УФ-спектрі виявлялися максимуми при 220, 265, 276, 303, 338 нм, в ІЧ-спектрі (КBr, см-1) – при 1726, 1630, 1572, 1495, 1365, 1270, 1190, 995, 848. 

Мас-спектр речовини 2.5 отримано на хромато-мас-спектрометрі Hewlett Packard HP-6890 з мас-селективним детектором HP-5972. Мас-спектр має пік молекулярного іона m/z 202 і пік з m/z 41, який відповідає пропіленовому фрагменту оксикумаринового ядра. Речовина 2.5 мала загальну формулу С12Н10О3, [Mм=202]. 

Речовина 2.5 не вступала в реакції ацетилювання і метилювання, що свідчило про відсутність вільних гідроксигруп. Речовину 2.5 було ідентифіковано як 4-пропеноксикумарин.

Похідні гідроксикоричних кислот. Речовини 2.6 - 2.10 давали позитивні якісні реакції на фенольний гідроксил з заліза (III) хлоридом, діазотованою сульфаніловою кислотою. Кислотні властивості цих сполук виявлені на підставі утворення синіх плям на ПХ з бромтимоловим синім. При обробці хроматограм реактивом барбітурової кислоти плями речовин 2.9, 2.10 давали блакитне забарвлення, що свідчило про наявність у їх складі хінної кислоти. За результатами хімічних перетворень, даними УФ-спектрів, у порівнянні з вірогідними зразками речовини 2.6 - 2.10 були ідентифіковані відповідно як п-кумарова, кавова, ферулова, хлорогенова та неохлорогенова кислоти (див. табл. 3).

Флавоноїди. З флавоноїдних речовин нами було виділено 8 сполук, які представлені агліконами та монозидами. Положення гідроксильних груп в речовині 2.11 доводили за допомогою прямої і диференціальної УФ-спектроскопії з використанням іонізуючих і комплексоутворюючих реагентів. Батохромний зсув максимуму довгохвильової смуги на 22 нм в присутності натрію ацетату свідчив про наявність ОН-групи при С-7. При додаванні цирконілу хлориду спостерігався батохромний зсув І смуги на 42 нм, що свідчило про вільну гідроксигрупу при С-5. Калію гідроксид викликав батохромний зсув на 65 нм, що характерно для гідроксигрупи у С-41. З кислотою борною і натрію ацетатом батохромний зсув був відсутній, що свідчило про відсутність або заміщення гідроксильної групи у С-31.

Змішана проба сполуки 2.11 з вірогідним зразком апігеніну не давала депресії температури плавлення. На підставі проведених досліджень речовину 2.11 було ідентифіковано як 5,7,41 – тригідроксифлавон (апігенін).

Речовина 2.12 – жовті голчасті кристали, добре розчинні в ацетоні, спирті; нерозчинні в хлороформі, бензолі. В УФ-спектрі речовини 2.12 було два характерних максимуми поглинання при 353 нм (І) та 255 нм (ІІ), а також «плече» при 265 нм, що характерно для флавонів з вільним ортодигідроксиугрупуванням у бічному фенільному радикалі. Будову речовини 2.12 підтверджували константами ацетильних та метоксильних похідних. При ацетилюванні було отримано ацетильне похідне з температурою плавлення 226-228 ºС. Змішана проба речовини 2.12 з достовірним зразком лютеоліну не давала депресіїї температури плавлення (330 ºС). Результати проведених досліджень дозволили охарактеризувати речовину 2.12 як 5,7,31,41 – тетрагідроксифлавон (лютеолін).

Для підтвердження глікозидної природи речовини 2.13 було проведено кількісний кислотний і ферментативний гідроліз. Методом ПХ у системі розчинників ацетон-бутанол-вода (7:2:1) в продуктах кислотного гідролізу речовини 2.13 було виявлено D-глюкозу. Аглікон на підставі фізико-хімічних властивостей ідентифіковано з речовиною 2.12. Фізико-хімічні властивості речовини 2.13 наведені в табл. 3. Величину окисного циклу вуглеводного залишку та конфігурацію глікозидного зв`язку визначали порівнянням молекулярних обертань речовини 2.13 і фенілглікозидів. В результаті було встановлено, що аглікон зв`язаний β-зв`язком з вуглеводним залишком піранозної форми, що також підтверджувалося даними ІЧ-спектрів, в яких виявлялися три максимуми в області 1100-1010 см-1 (піранозна форма) і при 890 см-1 (β-конфігурація глікозидного зв`язку). Таким чином, за результатами проведених досліджень речовину 2.13 було охарактеризовано як лютеолін-7-О-β-D-глюкопіранозид (цинарозид).

Речовина 2.14 – яскраво-жовті голчасті кристали. Позитивна ціанідинова проба за Бріантом, жовте забарвлення в УФ-світлі дозволило віднести речовину 2.14 до похідних флавонолів. Фізико-хімічні властивості речовини 2.14 наведені в табл. 3.

В УФ-спектрі сполука 2.14 мала два максимуми поглинання при 375 нм та 256 нм, що характерно для флавонолів з вільними гідроксильними групами (в орто-положенні) у бічному фенільному радикалі. Це підтверджувалося утворенням комплексу з борною кислотою при іонізації ацетатом натрію, в результаті чого спостерігався батохромний зсув першого максимуму поглинання на 18 нм, що пов`язано з утворенням стійкого комплексу по С-31 і С-41 гідроксигрупам.

Положення гідроксильних груп встановлювали за даними прямої та диференційної УФ-спектроскопії. При лужній деструкції речовини 2.14 в продуктах розпаду методом ПХ з достовірними зразками в системі розчинників БОВ (4:1:2) були ідентифіковані флороглюцин і 3,4-дигідроксибензойна кислота. Змішана проба речовини 2.14 з вірогідним зразком кверцетину не давала депресії температури плавлення. Таким чином, на підставі проведених досліджень речовину 2.14 було охарактеризовано як 3,5,7,31,41 – пентагідроксифлавон (кверцетин).

Сполуки 2.15-2.18 відносяться до С-глікозидів. Вільні гідроксильні групи та положення вуглеводних замісників в глікозидах встановлювали спектральними методами. В УФ-спектрах досліджуваних речовин в присутності ацетату натрію спостерігались батохромні зсуви максимумів у довгохвильовій та короткохвильовій областях, що свідчило про присутність вільної гідроксильної групи в С-7 положенні. В УФ-спектрах речовин 2.16, 2.17 при додаванні натрію ацетату та борної кислоти спостерігався зсув довгохвильових максумумів на 24 та 22 нм відповідно, а в спектрах речовин 2.15 і 2.18 зсуву не