Державна власність як основа економіки України

Крім того, вплив на економіку держава здійснює через бюджетно-кредитну та податкову політику, субсидування окремих монополій та галузей, процентну ставку, політику прискореної амортизації і ін.

В сучасних умовах широке застосування має антициклічне регулювання економіки. Воно полягає у стримуванні інвестицій в періоди циклічного піднесення з метою відвернення або послаблення надвиробництва і в періоди криз та депресій з метою обмежити падіння виробництва і прискорити вихід з кризи. В період промислового піднесення, яке, як правило, закінчується новою економічною кризою, держава намагається ослабити кризу заходами, спрямованими на стримування зростання виробництва. До таких заходів відносяться збільшення податків, скорочення державних витрат на придбання товарів та послуг, підвищення процентної ставки за кредит. Всі вони ведуть до зменшення зацікавленості в нових капіталовкладеннях, а отже, і до зниження попиту на засоби виробництва. В періоди криз і спадів здійснюється політика збільшення державних закупок і послуг, зменшуються податки на монополії, стимулюються приватні інвестиції за допомогою бюджетної політики, зменшуються процентні ставки для посилення зацікавленості монополій у розширенні капіталовкладень [4, 75].

Вищою формою державного регулювання капіталістичної економіки є державне економічне програмування. Суть його полягає в тому, що держава на основі досвіду попереднього економічного розвитку з врахуванням наявних виробничих потужностей і ресурсів складає плани-програми розвитку на перспективу. Зокрема розробляються довготривалі програми інвестицій, експорту, імпорту, підготовки кваліфікованої робочої сили, проведення наукових досліджень, регулювання пропорцій між галузями та відносин між працею і капіталом.

Для здійснення економічного програмування в розвинутих капіталістичних країнах в свій час навіть були створені спеціальні урядові органи: у Франції – Генеральний комісаріат з планування, в Англії – Національна рада економічного розвитку, в Італії – Комітет міністрів з економічного програмування, у ФРН – Кон'юнктурна рада і Рада з фінансового планування.

Економічне програмування виступає механізмом узгодження інтересів приватних монополій і держави. Необхідно пам'ятати, що урядові програми є обов'язковими тільки для державного сектора економіки. Для монополій вони носять «індикативний» характер; тобто дають лише інформацію для подальшої дії, орієнтують монополії на найбільш прибуткову діяльність.

 

 

Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності була націоналізація засобів виробництва. Надалі державна власність поповнювалася переважно внаслідок економічної діяльності. Велике значення мають також цивільно-правові угоди.

Націоналізація – це примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність. Водночас з націоналізацією відбувалося утвердження соціалістичного способу виробництва. В основному націоналізацію було проведено у перші кілька років Радянської влади із створенням для цього передумов. Націоналізація – це не лише політико-економічний, а й юридичний акт, який знаходив оформлення у відповідних законодавчих актах (декретах). Цими декретами насамперед були націоналізовані земля, її надра, води, ліси, банки, промислові підприємства, транспорт та інші найважливіші об’єкти. При цьому анулювалися права попередніх власників – капіталістів, поміщиків, царської сім’ї, церковних організацій без грошової чи іншої компенсації.

Чинний Закон України «Про власність», новий ЦК України не передбачають примусового безоплатного вилучення майна у громадян та недержавних юридичних осіб у державну власність (крім конфіскації майна як санкції за правопорушення). В ст. 41 Конституції України прямо записано, що примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а в умовах воєнного чи надзвичайного стану – з наступним відшкодуванням їх вартості. Таким чином, уже сьогодні в Україні встановлено конституційні гарантії неприпустимості безоплатного примусового вилучення об’єктів права приватної власності (тобто безоплатної націоналізації).

Спочатку державна власність України була утворена шляхом розщеплення (розподілу) єдиної державної власності Союзу РСР і союзних республік відповідно до Декларації про державний суверенітет України та прийнятих на виконання її положень законодавчих актів. При цьому в Декларації проголошувалося право України не лише на всі багатства, розташовані на її території, а й на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу України.

Головним джерелом національного багатства, у тому числі нагромадження державної власності, безперечно, є виробнича діяльність трудових колективів. Матеріальні цінності з моменту їх створення на державних підприємствах надходять у державну власність. Розширене відтворення є первісним способом виникнення права державної власності.

Похідним способом виникнення права державної власності є угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (сплатні і безоплатні). Вони забезпечують перехід у державну власність матеріальних благ від інших власників (недержавних підприємств та організацій, окремих громадян). Укладення договорів між державними підприємствами фактично є засобом не збільшення державної власності, а лише перерозподілу матеріальних благ. Найпоширенішими є договори на закупівлю сільськогосподарської та іншої продукції у колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), зовнішньоторговельні договори. Право державної власності виникає також за рахунок подарованого окремими громадянами майна, успадкованого майна,