Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

Пошук ідентичності, колективної чи індивідуальної, приписаної чи сконструйованої, стає фундаментальним джерелом соціальних значень (М. Кастельс). При цьому втрата ідентичності, або ж нівеляція чи втрата цінностей, спроби конструювання штучної ідентичності становлять загрозу для безпеки суспільства і можуть супроводжуватися всілякими драматичними конфліктами, оскільки втрата індивідуальної і соціальної ідентичності неминуче веде до кризи суспільних систем. Ідентичність необхідна, насамперед, для збереження і підтримки традиційних культурних і духовних цінностей та налагодження паритетного діалогу між різними культурами і цивілізаціями, позитивний результат якого сприяє взаємному визнанню та об’ективному сприйняттю культурного різноманіття. У цих умовах актуалізується питання про форми і способи співіснування людей різних культурних традицій у світі, щоглобализується.

Процеси глобалізації приводять до того, що суспільні, макросоціальні відносини виходять за межі національно-державних спільнот і надбувають транснаціонального характеру. Традиційно спільністю, соціокультурним простором, в якому реалізовувалися його зв'язки із суспільством, були нація, країна, держава, оскільки ідентичність людини з визначеною спільністю реалізується, насамперед, через інтериоризацію їм уявлень, норм і поведінкових стереотипів, що творять його культурне середовище. Історично сформовані культури національних і соціальних спільнот являють собою головне джерело, з якого особистість черпає життєві змісти, що створюють основу її самосвідомості, духовний зміст власного бутя. Людині, яка втратила свої культурні корені, загрожує психологічна дезорієнтація, утрата внутрішніх правил, що регулюють і впорядковують її мотивації, прагнення та уявлення про сенс існування. У цій ситуації розповсюдженою реакцією на загрозу втрати ідентичності стає активізація традиційно зорієнтованих цінностей. При цьому висуваються найрізноманітніші стратегії щодо подолання кризи ідентичності: від безмежного космополітизму до крайніх форм національного ізоляціонізму, від активної інтеграції в глобалізаційні процеси до спроб протистояти їм, замикаючись в рамках національно-державних, етнічних чи конфесійних спільнот.

Акцентуючи національні почуття, релігійні канони, люди виступають за цілісність своєї свідомості і стилю поведінки, міцність своїх зв'язків із традиційною спільнотою, несприйняття чужих впливів. 

З одного боку, очевидна глобальна культурна інтеграція, що почалася з уніфікації соціальних структур та інститутів, у які організується суспільство (таких, як державна модель, нація). З іншого боку, прагнення до збереження власної національної культурної ідентичності і самобутності не менш важливе, ніж прагнення до інтеграції. 

Проблематика національної ідентичності в умовах глобалізації особливо актуальна для країн, в через низку історичних обставин і міграційних процесів, виникли поліетнічні і поліконфесійні спільноти. За таких обстапвин методологічно важливою є розробка адекватної соціально-філософської концепції нації, національної ідентичності і національної політики. При цьому необхідно зазначити, що за всіма концептами і дискурсами про природу феномену нації приховуються цілком визначені і життєво важливі для розвитку даної ідеологічної конструкції питання.

В другому розділі “Західний капітал і Нові Центральноазіатські держави” автор окреслює роль модерних гравців у структурі нової системи міжнародних відносин, аналізує коло основних інвесторів та грантоотримувачів у контексті геополітичної трансформації у регіоні та глобалізаційних процесів загалом.

Сьогодні у системі сучасних міжнародних відносин виникли і почали активно діяти безліч інших активних суб'єктів, сформованих з різних міжнародних організацій, як урядових, так і неурядових. Відмінність між цими організаціями полягає, насамперед, у тім, що урядові міжнародні організації діють у легітимному політико-правовому просторі і реалізують свої програмні дії від імені урядів. Діяльність цих організацій регулюється відповідними документами й актами, погодженими державами світу і прийнятими на основі сформованої системи міжнародного права. 

Неурядові організації (НУО) не презентують безпосередні інтереси тієї чи іншої держави чи групи держав і, отже, ними не фінансуються. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони можуть діяти як легально, так і нелегально, дислокуючись на території не однієї, а багатьох країн. Причому, як за згодою, так і без згоди урядів, що представляють країни їхньої дислокації. Ці організації реалізують програмні цілі й установки ідеологічних, політичних, релігійних, фінансових та інших корпоративних груп, виходячи при цьому за межі національно-державних кордонів.

Реалізуючи широку грантову програму, орієнтовану на збільшення кількості НУО, західні інформаційно-аналітичні центри щорічно одержували сотні соціально значущих проектів з усіх регіонів, у яких головним пунктом було обґрунтування тих моментів, що давали можливість виявити найгостріми соціальні проблеми в регіональному розрізі і бачити причини їхнього виникнення. Проведена інформаційно-дослідницька робота давала їм можливість формулювати основні положення аналітичних звітів про розвиток ННД ЦАР, що потім використовувалися для здійсниння більш ефективної політики щодо цих країн. 

Причому, у своїй більшості всіх ціх фондив відмовляються фінансувати проекти, що прямо були б пов’язані з вивченням соціального, історико-культурного чи політичного простору ННД ЦАР, а вся інформація про динаміку політичних чи соціальних процесів, власниками якої вони стали, була отримана ними винятково непрямим шляхом. Ілюстрацією цього є діяльність Фонду Сороса, бюджет якого спочатку спрямовувався на проведення семінарів і стажування місцевих учених за рубежем. Тільки з другої половини 90-х років минулого століття американські фонди "Євразія" і “Сорос” стали оголошувати спеціальні конкурси на проведення досліджень у сфері суспільної політики. У рамках цих програм перспективним є створення "Центру суспільної політики", що зміг би готувати на високоякісному рівні альтернативні програми і проекти розвитку громадянського суспільства в ННД ЦАР. 

Як відомо, технологія механістичної рецепції далеко не завжди дає життєздатні паростки в середовищі з іншими політико-адміністративними традиціями і соціокультурним дискурсом. Очевидно, що успішна імплементація ідей, концепцій, підходів, технологій неможлива