Щастя в етичній концепції “Конкордизму” Володимира Винниченка

Повага до внутрішнього буття людини спонукає Винниченка все життя замислюватися над складною проблемою громадського і особистого. Він усвідомлював, що, конструюючи тип соціальної особистості саме форма колективного існування набирає значної ваги, тому особисте щастя ставиться ним у пряму залежність від громадської діяльності: воно можливе тільки у загалі, нації, державі. Однак не залишилися не поміченими роздуми, що передували таким висновкам. Образи колективу здебільшого є символічними і приховують негативне забарвлення. Велика ідея одночасно стає олтарем жертвоприношень індивідів. У романах експатріантського циклу Винниченка ця проблема звучить більш глобально, охоплюючи питання існування диктаторів, знеособлення окремих індивідів, великомасштабне жертвоприношення ідеї (масові репресії і ґеноцид) тощо. Беремося стверджувати, що Винниченкові так і не вдалося остаточно подолати той щабель, де розрізняються індивідуальна і суспільна сфери людського життя. Перехід його до утопій дає тому підстави. Але “інстинкт громади”, ідею громадської спільноти він буде впроваджувати у найбільш широкому значенні. На ній базується суспільно-політична програма “Конкордизму”, яку, значною мірою, він намагався реалізувати у системі художніх образів. 

Зосереджуючись на різноманітних міркуваннях теоретичного характеру, було б несправедливим обійти увагою саму літературу, адже філософський аспект міститься в цілісній естетичній системі письменника. У третьому підрозділі “конкордистська” система В. Винниченка розглядається в контексті його літературних експериментів. 

Художня творчість була для Винниченка тією “трибуною”, звідки він виголошував свої ідеї, які стосувалися морально-етичних проблем. Тема “чесності з собою” найбільш активно обігравалася у його повістях та п’єсах і подавала варіанти давніх пошуків моделі “ідеального громадянина”. Однак, коли йдеться про модель уявлюваного майбутнього суспільства, конструювання соціальних і етичних колізій не могло обмежитися “ресурсами” малої прози і драматургії. Через те, що письменник був противником кривавих методів перебудування світу, а реальних шляхів політичного мирного врегулювання не знайшов, він вдається до традиційних, властивих утопічним романам, засобів і використовує загальну схему цього жанру. 

На підставі аналізу художньої спадщини письменника дослідниця відзначає, що для всіх романів Винниченка характерна філософська проблематика. Митець нібито скористався порадою А. Камю: “Хочеш бути філософом – пиши роман”, але, якщо вести мову про романи останніх його років, мусимо визнати, що вони представляють літературу принципово нового типу у загальному контексті творчості Винниченка.. Письменник обирає найближчу дорогу до читача – свої думки стосовно щастя висловлює лапідарно і точно. Тому у філософсько-етичному аспекті ці твори представляють неабиякий інтерес, хоча, ймовірно, програють у художньому плані (через те, що в них представлено переважно позалітературний матеріал). Разом вони становлять мистецький варіант втілення “конкордизму”. Йдеться, передусім, про романи “Вічний Імператив” і “Лепрозорій”, стиль яких не пов’язаний з якоюсь певною традицією в українській літературі. Елемент диспуту, мрії про “щастя для всіх”, проблема “брат на брата” наближають їх до творів Достоєвського. Водночас, Винниченко застосував у романістиці і свій драматургічний метод, розвиваючи у романах “театр доктрини” Г. Ібсена і Б. Шоу. По суті, вони являють собою проект головного твору філософсько-етичного доробку Винниченка, де він, як нам здається, розв’язав головне питання власного життя і обґрунтував результати власних міркувань. 

Отже, “Конкордизм”, на думку його автора, мав стати першою програмою гармонійного суспільства, однак, ця теорія не є догмою, на чому і наголошує Винниченко, вона лише уособлює вказівки на кшталт шляху до оновлення, до розвитку узгодженого людського співжиття – шляху до щастя. Закроєна на свободі індивіда, ця система моралі передбачає його незалежність і право вибору. Система пропонує людині дотримуватися певних правил-порад щодо власної поведінки, яка сприятиме стати сильним, здоровим і щасливим. Щодо необхідності власного самовдосконалення, людина сама, на рівні моральної самосвідомості, повинна прийти до цього. 

У ВИСНОВКАХ дисертації сформульовані основні підсумки дослідження, які висвітлюють особливості ключової проблеми етичної системи В. Винниченка – категорії щастя. Підкреслюється практичне значення “Конкордизму”, де значне місце приділяється моральному вдосконаленню людини на гуманістичних засадах. 

Процес осмислення основних констант буття відбувався у Винниченка через актуалізацію проблеми щастя, що і визначило характер його морально-етичних шукань. Концепція творення щастя була заснована на активізації морального принципу “чесності з собою” і уявлялася як теорія самовдосконалення, що могла б наблизити людину до щасливого буття і повноцінного сприйняття світу, до пізнання свого життєвого сенсу, як система духовних цінностей, пов’язаних між собою любов’ю, що виступає тією гармонійною силою, яка єднає людину з іншими людьми, зберігаючи, водночас, її свободу та індивідуальність, розумом, який сприяє пізнанню і трансцендентності без участі ірраціоналістичної сили, та дією у межах певної спільноти, яка спроможна підвести людину до тієї ідеї, що надасть значення її буттю і плідності праці. Приклад “Конкордизму” мусив довести, що щастя не дається людині як іманентна даність, воно є продуктом творення людини, моментом її вищого пізнання. 

 

 

1. Гусак Н.І. Проблема морального вибору у світоглядній орієнтації В. Винниченка. – К. : Знання, 1998. – 22 с. 

2. Гусак Н.І. Категорія щастя у моральній системі В. Винниченка // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – Випуск 27. – Київ, 1998. – С. 11 – 13. 

3. Гусак Н.І. “Нова мораль” В. Винниченка у контексті психоаналізу З. Фрейда. //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. – Київ, 1998. – С. 94-101. 

4. Гусак Н.І. Утверджуючи конкордизм // Слово і час. – 1998. – № 11. – С. 66 – 69. 

 

У роботі досліджується категорія щастя в етико-філософському доробку Володимира Винниченка. З’ясовуються причини, які зумовили і визначили зміст морально-етичних шукань українського письменника, розглядається процес формування ним власної концепції будування щасливого людського буття. Світоглядна орієнтація Винниченка простежується крізь призму проблеми морального вибору загалом, разом з тим еволюція його етичних поглядів подається у контексті модерністської філософії. Поряд з аналізом ключової моральної цінності “конкордистської” системи художника – проблеми щастя – розкривається сутність інших складових чинників його етичної концепції, показано художнє відтворення її як філософського образу на прикладі останніх (невиданих) романів В. Винниченка. 

Ключові слова: щастя, гармонія, етична концепція, конкордизм, морально-етичні шукання, моральний вибір. 

 

In work the category happiness in the ethics-philosophical heritage of Volodymyr Vynnychenko is investigated. The reasons, which have caused the contents moral search of the Ukrainian writer, are determined, the process of formation by him of the own concept of creation of happy human life is considered. Vital orientation of Vynnychenko is traced through a prism of a problem of moral choice; the evolution of his ethical sights is submitted in context of Modernity philosophy. Alongside with the analysis of key moral values of concordizm’system of this artist – the problem of happiness – the essence of other components of his ethical concept is defined, the art embodiment it, as philosophical image, is shown on an example of last (unpublished) novels of Volodymyr Vynnychenko. 

Key words: happiness, harmony, ethical concept, concordizm, moral search, moral choice. 

 

В работе исследуется категория счастья в этико-философском наследии Владимира Винниченко. Определяются причины, которые обусловили содержание нравственных исканий украинского писателя, рассматривается процесс формирования им собственной концепции создания счастливого человеческого бытия. 

 Мировоззренческая ориентация Винниченко отслеживается через призму проблемы морального выбора в целом. Это позволило признать, что с точки зрения моральности как выбора он ни на шаг не отступил от собственных жизненных позиций: пытаясь создать систему морали и счастья, сознательно ориентировался на марксизм. 

Вместе с тем эволюция его этических взглядов представлена в контексте модернистической философии, что доказывает адекватность Винниченко культуре ХХ века в целом. Во-первых, размежёвывается непосредственное “влияние” философии Ницше на украинского писателя и то, что возникло как продукт собственной моральной рефлексии на жизненные явления. Во-вторых, проблемы экзистенциальной философии раскрываются у Винниченко в рамках парадигмы “Я – Другой”, что позволяет рассматривать его творчество наряду с произведениями французских писателей экзистенциальной ориентации. В-третьих, сущность морального принципа Винниченко – “честность с собой” – анализируется в контексте психоаналитического учения: этот “метод отношения к жизни” является своего рода “отражением” процесса его собственного самовоспитания в морально-этическом плане. 

Поскольку началом отсчёта в этической концепции В. Винниченко является понятие гармонии, особое внимание уделено в работе генезису её восприятия и художественного воплощения. Рождённый культурой “рубежа веков”, которая в лучших своих проявлениях демонстрировала гармонию и целостность мира, Винниченко в последний период жизни приходит к буддистской философии с её пониманием всеобъемлющей силы гармонии. Гармония и согласие определили сущность “конкордистской” (с лат. – “согласованной”) системы писателя. 

Задуманный как система поведения, “Конкордизм” должен был показать, что счастье не даётся человеку имманентно, а является продуктом его высшего познания и собственно творчества. 

 Поскольку счастье соотносится со всей полнотой и целостностью человеческого бытия, система самосовершенствования затрагивает различные сферы жизни: семейную, интимную, общественную, дублируя принцип “честности с собой”. Поэтому наряду с анализом ключевой моральной ценности этической теории художника – проблемы счастья – раскрывается сущность других её составляющих: проблемы любви, детей, брака и даже питания. В работе показано художественное воплощение теории счастья Винниченко как философского образа на примере последних (неопубликованных) романов писателя. 

Система гармонизации и совершенствования человека рассматривается как синтетическая и утопическая, что, однако, не мешает признать её органичной, так как связующим подтекстом выступают свобода индивида, его независимость и право выбора. 

Ключевые слова: счастье, гармония, этическая концепция, конкордизм, нравственные искания, моральный выбор.