Українське державотворення

Тоді «червоні» вирішили діяти інакше. 4 листопада на спільному засіданні більшовицького керівництва та прибічників більшовиків було вироблено тактику непрямого усунення Центральної Ради з політичного обрію за допомогою контрольованого комуністами виборчого процесу всередині рад. Щодо того, чия має бути влада в Україні, двох думок бути не могло: звичайно всенародної Центральної Ради. Однак більшовики хотіли мати справу з іншою Радою під тією самою назвою, створеною шляхом «реконструкції» чинної Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Отже, поки Центральна Рада проводила підготовку до Всеукраїнських установчих зборів, сподіваючись шляхом прямих, загальних і рівних виборів утвердити підвалини нового суспільного устрою України, більшовики намагалися скористатися моментом, аби «переробити» Центральну Раду на свій лад, а точніше – встановити диктатуру однієї (своєї) партії під виглядом диктатури пролетаріату. Висловлена більшовиками ідея перетворення Ради на Центральний Виконавчий комітет (ЦВК) з'їзду рад робітничих, солдатських і селянських депутатів почали інтенсивно поширювати серед народу. Така пропагандистська робота давала результати. У Донецько-Придніпровському регіоні всебічно підтримали ідею скликання з'їзду рад усієї України. Петроградський уряд не приховував, що він на боці українських більшовиків. Тож були всі передумови для перехоплення влади в Україні більшовиками. 25 листопада 1917 р. оголосили про скликання Всеукраїнського з'їзду рад. Більшовики мотивували цей крок: «Досі українські робітники і селяни не мали свого крайового уряду. Центральна Рада, де дуже сильно представлені явні та приховані контрреволюціонери, не може бути урядом, що виявляє волю української робітничої й селянської маси. Тільки радянська влада зможе захистити інтереси величезної більшості українського народу, і тому український з'їзд Рад повинен узяти всю владу до своїх рук».

Варто зазначити, що на Всеукраїнський з'їзд рад запрошували представників рад губернського, міського, повітового рівнів, зокрема тих, що перебували під впливом Центральної Ради та українських національних партій. Але норми представництва були такими, що вирішальну перевагу мали все ж таки представники рад промислових районів і великих міст, які здебільшого перебували під впливом більшовиків.

Удаючись до політичних методів боротьби за владу в Україні, «червоні» не забували і про силу зброї. Вони утворили військово-революційний комітет, який почав готувати нове повстання в Києві. Та Центральна Рада випередила їх, роззброївши віддані більшовикам військові частини. Не вдалася спроба «червоних» спрямувати на Київ Другий гвардійський корпус. Інші збільшовизовані військові підрозділи теж роззброювали. Нова хвиля боротьби більшовиків за владу в Україні піднялася після відомого Ультиматуму Раднаркому Росії Центральній Раді (4 грудня 1917 р.), який означав початок українсько-більшовицької війни. Що спричинило появу ультиматуму?

Улітку 1917 р. на Дону було утворено військовий уряд на чолі з генералом Каледіним. Після жовтневого більшовицького перевороту для боротьби з ним уряд Росії стягує війська під командуванням В. Антонова – Овсієнка. У свою чергу, Каледін знімає з фронту козачі частини, скеровуючи їх на Дон. Центральна Рада дала згоду пропускати війська через свою територію в обмін на зобов'язання Каледіна не перешкоджати поверненню з Дону на батьківщину українських військових частин. Така взаємовигідна угода стривожила РНК Росії, відтак було видано ультиматум. У ньому російський уряд, з одного боку, визнає Центральну Раду, шанобливо ставиться до суверенітету Української держави, визнає право українського народу та УНР відокремитися від Росії чи вступити з нею у договірні відносини; а з іншого – український парламент звинувачують у тому, що той не визнає радянської влади в Україні й відмовляється негайно скликати Всеукраїнський з'їзд рад. Російський уряд висунув чотири ультимативні вимоги, давши на їх виконання 48 годин: а) відмовитися від дезорганізації фронту (йшлося про утворення українського фронту Першої світової війни з українських військових частин) ; б) не пропускати через Україну війська на Дон та в інші регіони Росії, де існують ворожі радянській владі уряди; в) не чинити перешкод більшовицьким військам, які прямують на південний фронт; г) припинити роззброєння більшовицьких військ і червоногвардійських загонів на території України. Такий-от «щирий» і «добросусідський» був перший документ міждержавних стосунків України з більшовицькою Росією.

На початку грудня 1917 р. роботу оргкомітету зі скликання Всеукраїнського з'їзду рад було завершено, і 4 грудня в Києві за участю понад 2, 5 тисячі делегатів він розпочав роботу. Але сподівання більшовиків руками своїх однодумців здійснити державний переворот не виправдалися: більшовицьких делегатів приїхало замало – 130, а планували не менше 2 тисяч. До того ж, репутацію більшовиків «підмочив» щойно прийнятий ультиматум уряду Росії Центральній Раді, який означав фактичне оголошення війни. Коли цей документ зачитали делегатам, у більшості він викликав обурення.

Всеукраїнський з'їзд рад висловив цілковиту підтримку Центральній Раді, й делегатам-більшовикам нічого не залишалося, як залишити засідання. З Києва вони переїхали до Харкова під захист радянської влади та її збройних формувань (у ніч проти 9 грудня там було здійснено