Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Для доставки бактеріальних (біологічних) засобів використовують ті самі носії, що й для ядерної та хімічної зброї (авіаційні бомби, снаряди, міни, ракети, генератори аерозолів та інші пристрої). Крім того, бактеріальні (біологічні) рецептури можуть поширюватися диверсійним шляхом.

Основним способом застосування бактеріальних (біологічних) засобів є зараження приземного шару повітря. Під час вибуху боєприпасів або спрацьовування генераторів утворюється аерозольна хмара, яка, рухаючись, поширює частинки рецептури, які заражують місцевість. Можливе застосування бактеріальних (біологічних) засобів за допомогою заражених хвороботворними мікробами комах, кліщів, гризунів тощо.

Застосування ворогом бактеріологічної (біологічної) зброї може бути виявлене за такими зовнішніми ознаками:

утворення аерозольної хмари після вибуху боєприпасів або спрацьовування генераторів;

виявлення залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів та інших видів озброєння;

наявність великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих у цій місцевості, тощо.

Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами чуттів людини. Це можна зробити тільки за допомогою технічних засобів неспецифічної та специфічної бактеріологічної (біологічної) розвідки.

Наведемо описи деяких хвороб, збудники яких можуть бути використані як біологічні засоби.

Сибірка (синоніми: злоякісний карбункул; англ. – anthrax; німец. – Milzbrand; франц. – charbon, anthrax carbon) – гостра інфекційна хвороба, що протікає переважно у вигляді шкірної форми, зрідка спостерігаються легенева й кишкова форми. Належать до зоонозів.

Збудник хвороби Bacillus anthracis – це доволі велика паличка, завдовжки 6-10 мкм і завширшки 1-2 мкм. Вона нерухома, утворює спори й капсули. Добре росте у різних поживних середовищах. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу повітря, під час прогрівання та під впливом різних дезинфікуючих засобів. Спори сибірки дуже стійкі, можуть зберігатися в ґрунті близько 10 років і більше. Спори утворюються поза організмом під час доступу вільного кисню. Вірулентність збудника зумовлена наявністю капсули й екзотоксину. Крім пеніциліну, збудник сибірки чутливий також до антибіотиків тетрациклінової групи, левоміцетину, стрептоміцину, неоміцину.

Джерело інфекції – домашні тварини (велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, свині). Заразитися можна під час догляду за хворими тваринами, забою худоби, обробки м’яса, а також контакту з продуктами тваринництва (шкіра, хутряні вироби, вовна, щетина), із засіяними спорами мікробу сибірки, з ґрунтом, у якому спори цього збудника зберігаються впродовж багатьох років. Якщо спори потрапляють в організм через мікротравми шкіри або за аліментарного інфікування (уживання заражених продуктів), виникає кишкова форма хвороби.

Передача збудника може здійснюватися аерогенним шляхом (вдихання інфікованого пилу, кісткового борошна). У цьому разі виникають легеневі й генералізовані форми сибірки. У країнах Африки можлива передача інфекції за допомогою укусів кровоссальних комах. Зараження людини від людини зазвичай не спостерігається. Сибірка поширена в багатьох країнах Азії, Африки й Південної Америки. У США та країнах Європи трапляються поодинокі випадки захворювань цією хворобою.

Воротами інфекції найчастіше є шкіра. Зазвичай збудник потрапляє в шкірні покриви верхніх кінцівок (близько половини всіх випадків) і голови (20-30%), рідше тулуба (3-8%) і ніг (1-2%). Переважно уражаються відкриті ділянки шкіри. Уже через кілька годин після зараження в місці воріт інфекції (у шкірі) починається розмноження збудника. При цьому збудники утворюють капсули й виділяють екзотоксин, що викликає щільний набряк і некроз. З місць первинного розмноження збудники по лімфатичних судинах просуваються до регіонарних лімфатичних вузлів, а далі можливе гематогенне поширення мікробів у різних органах. За шкірної форми хвороби в місці первинного запально-некротичного осередка вторинна бактеріальна інфекція особливої ролі не відіграє.

За аерогенного зараження спори фагоцитуються альвеолярними макрофагами, потім потрапляють у медіастенальні лімфатичні вузли. Там збудник розмножується, що спричиняє некротиз лімфатичних вузлів средостенія й призводить до геморагічного медиастеніту та бактеріємії. У результаті бактеріємії виникає вторинна геморагічна пневмонія.

Під час вживання інфікованого (погано термічно обробленого) м’яса спори проникають у слизові оболонки й регіонарні лімфатичні вузли. Розвивається кишкова форма сибірки, за якої збудники також потрапляють у кров, і захворювання переходить у септичну форму. Таким чином, септичний перебіг хвороби може виникнути за будь-якої форми сибірки. У патогенезі сибірки неабияке значення має вплив токсинів, утворених збудником. Перенесене захворювання залишає по собі стійкий імунітет, хоча й зустрічаються описи повторних захворювань через 10-20 років після першого.

Симптоми й перебіг. Інкубаційний період коливається від кількох годин до 8 діб (частіше 2-3 доби). Виділяють шкірну, легеневу (інгаляційну) й кишкову форми сибірки, останні дві характеризуються гематогенною дисемінацією мікроорганізмів й іноді об’єднуються під назвою генералізованої (септичної) форми, хоча за змінами в ділянці воріт інфекції ці дві форми розрізняються. Найчастіше зустрічається шкірна форма (у 95% випадків), рідше – легенева й дуже рідко (менше 1%) – кишкова.

Шкірну форму поділяють на такі клінічні різновиди: карбункульозна, едематозна, буллезна та еризипелоїдна. Найчастіше трапляється карбункульозний різновид. Шкірна форма характеризується місцевими змінами в ділянці воріт інфекції. Спершу в місці зараження виникає червона пляма, що здіймається над шкірою, утворюючи папулу, потім на її місці розвивається везикула, яка згодом перетворюється на пустулу, а вже потім – на виразку. Процес протікає швидко, із часу появи плями до утворення пустули проходить кілька годин. Місце ураження свербить і пече. Уміст пустули часто темного кольору з домішками крові. Якщо цілісність пустули порушена, утворюється виразка, що покривається темною кіркою. Навколо центрального струпа у вигляді намиста утворюються