Синонімія словотворчих афіксів

Джерельною базою дослідження послужили похідні іменники, прикметники та дієслова, дібрані із Словника української мови в 11-и томах, а також із художніх і публіцистичних творів, наукових та офіційних документів. Широко використано найновіші матеріали Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській дериватології комплексно проаналізовано синонімію словотворчих афіксів, виявлено специфіку синонімічних відношень словотворчих суфіксів та префіксів різних типів дериватів, визначено межі синонімічних рядів, утворених іменниковими, прикметниковими та дієслівними словотворчими суфіксами і префіксами, основні вияви синонімії словотворчих засобів, представлено цілісну картину синонімії словотворчих афіксів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що запропоновані в дисертації принципи встановлення синонімічних відношень між словотворчими суфіксами та префіксами в межах іменникового, прикметникового та дієслівного словотвору збагачують теоретичну дериватологію та лексикологію. Висновки й узагальнення проведеного дослідження сприяють глибшому пізнанню синонімії як визначального типу лексико-семантичних відношень між різними одиницями мови.

Практична цінність одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для написання навчальних підручників та посібників із словотвору й лексикології сучасної української мови, для укладання нових словотвірних словників, а також для підготовки довідково-рекомендаційних видань з культури українського мовлення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на звітно-науковій конференції викладачів і студентів філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту (Вінниця, 1995), на Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 1997), на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України (Київ, 1998).

Особистий внесок здобувача полягає у виробленні теоретичних засад словотвірної синонімії та у визначенні основних виявів синонімічних відношень між словотворчими афіксами в сучасній українській мові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації 167 сторінок. У списку використаної літератури налічується 206 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її теоретичні засади, об’єкт, мету, завдання та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на особистий внесок здобувача.

Перший розділ “Синонімія словотворчих суфіксів” присвячений дослідженню синонімічних відношень між суфіксами в межах іменникового, прикметникового та дієслівного словотвору. Синонімія словотворчих суфіксів найширше виявляється в суфіксальному словотворенні іменників, що зумовлено насамперед високою продуктивністю суфіксального способу у творенні іменників, а також здатністю різних суфіксів бути виразниками того самого словотвірного значення. Синонімія словотворчих іменникових суфіксів особлива тим, що вони виражають здебільшого спільне словотвірне значення в різному структурно-семантичному контексті твірних основ. Такі суфікси утворюють довгі синонімічні ряди. Найбільше іменникових суфіксів спеціалізується на вираженні значення особи, яка може визначатися за різними диференційними ознаками: процесуальною, предметною, локативною та атрибутивною. Залежно від цього суфікси іменників на позначення особи формують такі основні синонімічні ряди:

1. Синонімічні суфікси, що називають особу за процесуальною ознакою, тобто за тією дією, процесом, які є для неї постійним, характерним або професійним заняттям. Серед них питомі українські суфікси -ач, -ник/-льник, -ар, -аль, -ець, -тель, -ій, -ень, -ун, -ак, -ич, -тух та запозичені -атор, -ізатор/-изатор, -ант, -ент, -ер, -ат. Спільне словотвірне значення вони виражають у різному структурно-семантичному контексті твірних основ. Лише деякі з них здатні бути взаємозамінними, пор. : -ник/-льник і -ач (обробник – оброблювач, впроваджувальник – впроваджувач), -ник/-льник і -ер (гравірувальник – гравер). Власне українські суфікси приєднуються до питомих основ, запозичені – до основ іншомовного походження. Помітну активність виявляють суфікси -ник/-льник і -ач. Спостерігаються певні закономірності в їх використанні. Назви осіб – носіїв процесуальної ознаки з відтінком оцінності вживаються переважно із суфіксом -ник, пор. : вітальник, шанувальник. Суфікс -ач використовується здебільшого для утворення назв носіїв процесуальної ознаки, пор. : розголошувач, впроваджувач.

2. Синонімічні суфікси, що визначають особу за процесуальною ознакою, яка є характеризаційною, типовою, негативною ознакою її характеру, натури, поведінки: -ак-, -аг-, -уг-, -л- (-о), -ур-, -ах-, -о-, -ух-, -к-, пор. : служака, блудяга, хапуга, чудило, замазура, невдаха, рева, реготуха, чванько.

3. Питомі українські суфікси -ник/-івник, -аник, -ик, -ар, -ець/-овець, -инець, -анець/ -іанець, -ак, -анин та запозичені суфікси -іст/-ист, -ер/-ор, -ир/-ір, -ант, -ик/-ік, -арій, -аріус, -ург, -лог, -ит/-іт та ін., що називають особу за визначальною для неї предметною ознакою, що розрізняє людей за професією, видом занять, за належністю до суспільного, політичного, релігійного напрямку, угрупування тощо. Кожний словотворчий суфікс має своє коло твірних основ і лише зрідка може вживатися замість іншого, пор. : -ар та -ник (кожухар – кожушник), -іст/-ист та -ик/-ік (фонетист – фонетик). Виражаючи спільне словотвірне значення, синонімічні суфікси іноді виконують один щодо іншого значеннєворозрізнювальну функцію, напр. : -іст/-ист – -ник, пор. : моделіст – модельник. Іменники з цими суфіксами розмежовуються за сферами функціонування: бандурист належить до спеціальної лексики, а бандурник більш поширений у розмовно-побутовому мовленні.

4. Синонімічні суфікси, які визначають особу за локативною ознакою, що конкретизується як назва населеного пункту, держави, краю тощо. Вона є диференційною ознакою для називання осіб за місцем проживання, походженням та національною належністю. З цим словотвірним значенням у сучасній українській мові функціонують суфікси -ець/-анець, -инець, -анин/-чанин, -ак, -ин, -ит, -ич, -уз, -от/-іот та ін. Вибір цих суфіксів найбільш індивідуальний, регламентується насамперед