Особливості інфляції в різних економічних системах

Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом'якшити жорстку політику обов'язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переобліку векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком; урахування готівки за виконання обов'язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування. Рефінансування охоплює три види кредитів, що їх надають комерційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери. Ломбардний кредит надається центральним банком комерційним банкам (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

- перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під уже розпочаті проекти;

- другий має назву «конвертований кредит рефінансування» і призначається для реструктуризації комерційного банку.

Процентні ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів) ; встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень. Часто для різних банків встановлюються й різні типи та розміри обмежень, що значно збільшує ефективність грошово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є однобічна спрямованість (тільки на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція (нарівні з низькими процентними ставками) не стимулює припливу капіталів з-за кордону, а навпаки, породжує їх відплив, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не для експорту товарів. Наслідком цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може призводити до економічного спаду та зростання безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу. У будь-якому разі перед центральним банком стоїть не просте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

 

 

В даний час інфляція – один із небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

За своїм характером, інтенсивності, проявам інфляція буває дуже різною, хоча і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки визначеної політики, політики розширення грошової емісії чи дефіцитного регулювання виробництва, тому що ріст цін виявляється не тільки наслідком «злої волі» і непродуманих акцій державних чиновників, а неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним наслідком наростання диспропорцій між попитом та пропозицією, виробництва предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням і т. д. У підсумку процес інфляції – у різних його проявах – носить не випадковий характер, а дуже стійкий і практично неминучий.

У країнах з розвинутою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатно широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Білорусії й інших країнах, що здійснюють перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, у зростаючих темпах. Це дуже незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні чекання, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, росте зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в обороті).

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної й у цілому економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. У її основі лежать не тільки монетарні, але й інші фактори. При всій значимості скорочення державних витрат, поступового стиску грошової емісії потрібно проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і стимулювання виробництва, удосконалювання податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення визначених заходів для регулювання цін і доходів.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагає вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано проведених у життя.

 

 

1. Булатов А. С. Экономика. М. : Бек. 1996.

2. Жуков Е. Ф. Общая теория денег и кредита. М. : Банки и биржи. 1995.

3. Камаев В. Д. Экономика и бизнес. М. : изд-во МГТУ. 1993.

4. Красавина Л. Н. Инфляция в условиях современного капитализма. М. : Финансы, 1980.

5. Самуальсон П. Экономика. М. : Прогресс, 1994.

6. Чепурин М. Н. Курс экономической теории. Киров. : АСА. 1995.

7. Макроэкономика (Часть II) Учебно-методическое пособие ГАСБУ Москва 1994г.

8. Инфляция: причины и закономерности. Вопр. экономики. 1992. № 2.

9. Современная инфляция: истоки, причины, противоречия. М. : Мысль, 1980.