Економічні вчення Томаса Мальтуса

від ціни засобів існування робітників) заробітну плату. Наголошуючи на тому, що важливе значення має не абсолютна сума грошей, які отримує робітник, а та кількість необхідних засобів існування, яку він може придбати на свою заробітну плату, вчений звертав увагу на те, що за умов, коли відчувається нестача продовольства порівняно з населенням, абсолютно все одно, будуть нижчі верстви отримувати два мільйони чи п'ять.

Виходячи з теорії народонаселення, заснованої на ідеї обмеженості природних ресурсів, та закону спадної родючості ґрунтів, згідно з якими існують економічні межі збільшення продуктивності сільськогосподарської праці, вчений прийшов до висновку, що перехід до обробітку гірших земель внаслідок зростання народонаселення є причиною існування додаткового доходу власників більш родючих земельних угідь. Відтак ренту він визначав як додатковий дохід від вкладення капіталу в земельні ділянки кращої якості (диференціальна рента І).

Водночас аналіз ефективності використання капіталів у землеробстві дав Т. Мальтусу підставу дійти висновку про існування ренти, пов'язаної з послідовним вкладенням капіталу в одну і ту ж земельну ділянку (диференційна рента II). На думку вченого, цей додатковий дохід привласнюють власники капіталу, а не землі, відтак він є важливим стимулом капіталовкладень. Водночас Т. Мальтус підкреслював, що необхідно брати до уваги неухильне зниження приросту родючості ґрунтів стосовно приросту інвестицій.

Виокремив платоспроможний попит як важливий фактор вирішення проблем реалізації на основі аналізу способу розподілу суспільного продукту та взаємозв'язку між попитом, споживанням і заощадженнями.

На відміну від попередників, Т. Мальтус вважав, що у межах суспільства, яке складається лише з капіталістів та найманих робітників, неможливо повністю реалізувати сукупний продукт, оскільки попит завжди буде недостатнім для придбання усієї маси товарів та послуг.

На думку вченого, прагнення капіталістів до нагромадження та розширення виробництва обмежує розміри їх непродуктивного споживання. Водночас робітники на свою заробітну плату можуть придбати лише частину і виробленої продукції. Відтак виникає проблема реалізації тієї частини сукупного продукту, у якій втілено прибуток. На цій підставі Т. Мальтус не І поділяв оптимізму «закону ринків» Ж. Б. Сея і визнавав можливість загальних криз надвиробництва, пов'язуючи їх з труднощами реалізації виготовленого продукту.

Вирішення зазначених проблем англійський дослідник вбачав у додатному невиробничому споживанні «третіх осіб» – соціальних верств, які не І беруть участі у виробництві, але отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари і послуги. Таким чином, попит державних службовців, землевласників, священиків, військових на предмети І розкоші й послуги невиробничого характеру Т. Мальтус трактував як важливий фактор подолання загрози загальних криз надвиробництва.

Наголошуючи на тому, що землевласники своїм споживання сприяють І вирішенню проблем реалізації, вчений стверджував, що «економічне процвітання залежить від процвітання лендлордів». Відтак він критикував Д. Рікардо, який засуджував паразитизм отримувачів ренти. «Трохи дивно, – писав вчений, – що містер Д. Рікардо, який отримує земельну ренту, так недооцінює її національне значення. Тоді як я, який ренти ніколи не отримував і не сподіваюсь отримувати, можливо буду звинувачений в переоцінці її важливості».

Звернув увагу на роль прибутку в забезпеченні розширеного відтворення та урівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції.

На відміну від попередників, які вважали основною проблемою економіки Я нагромадження як передумову подальшого розширення виробництва, Т. Мальтус звернув увагу на проблему розподілу суспільного продукту як важливого чинника досягнення економічної рівноваги. Вперше в історії економічної думки вчений проаналізував механізм розподілу прибутку підприємців І на споживання та нагромадження. Прагнучи виявити стан економіки, за 1 якого, «враховуючи виробничі можливості і споживацькі переваги, стимули І до зростання багатства будуть найліпшими», Т. Мальтус стверджував, що «жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бережливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням».

Водночас він розумів, що «капіталізувати дохід в той час, коли відсутній достатній попит на продукти, так само безглуздо, як безглуздо заохочувати шлюби та розмноження населення, коли не існує попиту на робочі руки і фонду для приросту нового населення». У зв'язку з цим вчений наголошував на тому, що за умов, коли «споживання є більшим за виробництво... капітал в масштабах всієї країни зменшується і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої здатності виробляти». Однак якщо виникає проблема реалізації, то не спрацьовують стимули до нагромадження та виробництва внаслідок «недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів».

Визначаючи основним стимулом нагромадження прагнення підприємців до отримання прибутку, вчений констатував, що останній забезпечується за рахунок збільшення платоспроможного попиту та досягнення високого рівня зайнятості населення. Слід зазначити, що зростання зайнятості Т. Мальтус не вважав фактором збільшення фонду заробітної плати. Він стверджував, що за сталих розмірів номінальної заробітної плати нарощування обсягів виробництва та зростання пропозиції товарів сприятиме зниженню цін, уможливлюючи зростання реальної заробітної плати. Таким чином, зміни, які відбуваються у межах «природного» рівня фонду заробітної плати не матимуть негативних наслідків і не вплинуть на скорочення у подальшому обсягів виробництва.

Обґрунтував необхідність державного регулювання товарообміну між країнами на основі аналізу впливу міжнародної торгівлі на внутрішній економічний розвиток.

Як і його попередники, вчений не заперечував значення міжнародної торгівлі як важливого чинника збільшення можливостей виробництва та вдосконалення структури попиту. Однак він звертав увагу на негативний вплив конкурентоспроможної імпортної продукції на прибутковість національного виробництва, внутрішні ціни та заробітну плату. У зв'язку з цим Т. Мальтус, на відміну від Д. Рікардо, захищав «хлібні закони», які передбачали високе імпортне мито на хліб, та виступав за обмеження ввезення продуктів харчування.

Збагативши класичну політичну економію новими підходами до вирішення багатьох економічних проблем, Т. Мальтус залишив помітний слід в історії економічної думки. Його роботи сприяли розробці цілої низки економічних та соціальних доктрин, заклавши методологічні основи багатьох подальших наукових досліджень.

Помітний вплив на економічну науку справили:  Теорія нагромадження, у якій Т. Мальтусу вдалося поєднати абстрактність висновків економічної науки з реаліями економічної практики на основі врахування взаємозв'язку і взаємовпливу природних та економічних факторів при вирішенні проблем стабілізації суспільного розвитку.

Теорія народонаселення, яка сприяла виникненню та поширенню нового напряму в соціально-економічних дослідженнях – мальтузіанства (згодом – неомальтузіанства), прихильники якого вбачають причини бідності у перенаселенні. Принагідно зазначимо, що на сьогоднішній день у більшості країн, що розвиваються, високі темпи зростання населення породжують значні економічні проблеми та спроби обмеження народжуваності як важливого напряму державної політики зайнятості.

Мальтуса слід вважати творцем демографії, водночас впровадження в пояснення економічних феноменів нового, запозиченого із біології фактора, іншого інстинкту замість особистого інтересу або прагнення прибутку розширило горизонт політичної економії, віщуючи зародження соціології. За зізнанням самого Дарвіна, як відомо, книзі Мальтуса зобов'язана своїм походженням знаменита наукова доктрина XIX століття – учення про боротьбу за існування як рушій прогресу.

Подальший розвиток економічної думки був пов'язаний з критикою теорії народонаселення Т. Мальтуса, оскільки, на думку більшості дослідників, учений:

наводив некоректні, з наукового погляду, докази, використовуючи розрахунки, засновані на статистичних даних, які не враховували, що зростання населення у Північній Америці у XVI-XVIII ст. відбувалось не стільки за рахунок природних чинників, скільки за рахунок міграції європейців;

ігнорував той факт, що фізіологічна плодючість людей як біологічних істот зовсім не визначає реальні темпи зростання населення, оскільки тенденція до збільшення народжуваності у відповідь на поліпшення умов життя не є абсолютною і на певній стадії розвитку суспільства поступається прямо протилежній, пов'язаній зі скороченням народжуваності у розвинутих країнах світу.

Допускаючи, з одного боку, поневолення людини невблаганними законами природи, перед якими безсилий геній її розуму, Мальтус водночас вважав, що силою волі, передбачливістю, людина в змозі регулювати на свій розсуд потужний природний інстинкт відтворення! Яка суперечливість! Однією ногою Мальтус стояв на педалі XIX ст., а другу все ще не міг витягнути із ґрунту раціоналізму минулого століття, яке піднесло людину майже до божества.

Водночас незаперечною на сьогодні є наукова заслуга Т. Мальтуса у виявленні взаємозв'язку соціально-економічних і демографічних процесів, у постановці проблеми стабілізації людського розвитку з урахуванням обмеженості ресурсів Землі, позаяк сучасні тенденції глобалізації економіки та нарощування антропогенного навантаження на довкілля наближають світове співтовариство до критичної межі, вимагаючи об'єднання зусиль та ресурсів людства на шляху сталого розвитку.

Теорія реалізації (недоспоживання) та дослідження проблем ефективного попиту, які сприяли розвиткові макроекономічних досліджень відтворювального процесу. Відомий англійський економіст XX ст. Дж. М. Кейнс високо оцінив ідею ефективного попиту Т. Мальтуса та започаткований вченим аналіз оптимального співвідношення споживання та нагромадження, заощаджень та інвестицій тощо.

Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основоположником політичної економії XIX століття, наскільки мудрішим та багатшим був би тепер світ. 

Висновок

На думку більшості дослідників, теорія «третіх осіб» Мальтуса має важливе значення для аналізу механізмів, які діють в економіці, що перебуває у стані «перегріву». За цих умов зниження норми нагромадження та перерозподіл доходів на користь третіх осіб, які забезпечують непродуктивне споживання, виступають важливим засобом «охолодження» кон'юнктури.

У цьому контексті заслуговують на увагу ідеї вченого щодо підвищення ставок оподаткування з метою зменшення нагромадження капіталів, а також організації громадських робіт як тимчасового заходу обмеження безробіття. На думку Т. Мальтуса, тенденція до зменшення обсягу продуктивного капіталу не може слугувати запереченням громадських робіт, що вимагають залучення значних сум за рахунок податків, оскільки певною мірою це саме те, що потрібно.

Загалом, теорія Мальтуса продемонструвала свою високу пояснювальну здатність застосовувану до до індустріального суспільства, хоча ніхто не ставить під сумнів той факт, що для ефективного використання її для пояснення динаміки сучасних суспільств (навіть в країнах Третього світу), вона потребує самих серйозних модифікацій; однак, з іншої сторони, теорія Мальтуса продемонструвала саму високу здатність адаптуватися до подібних модифікацій і вбудовуватися в них.

Список використаних джерел:

Історія економічних учень. Підручник / Л. Я. Корнійчук, H. О. Татаренко, А. M., 1999. – 564 с. Електронний ресурс – [Режим доступу]: http: //osvita. ua/vnz/reports/econom_history/25110/ 

Історія економічних вчень. Підручник/ В. В. Кириленко, Економічне вчення Т. Мальтуса. Електронний ресурс – [Режим доступу]: http: //textbooks. net. ua/content/view/1319/19/