Колоніальна політика Англії

можна вважати ту обставину, що далеко не всі мешканці колоній підтримали боротьбу за незалежність. Серед місцевого населення було чимало прихильників метрополії, яких називали лоялістами або торі. До них належали аристократи-землевласники, що мали грамоти на землі від англійського короля, або особи, що купили землі в аристократів; купці, які отримали привілеї від британського уряду й мали тісні зв'язки з англійськими торговельними фірмами; деякі багаті плантатори південних штатів, більшість англіканського духовенства, королівські судді та чиновники, частина офіцерства. Серед істориків немає єдиної думки щодо кількості лоялістів. Так, Б. Бейлін і П. Сміт вважають, що прихильниками британської корони були 16% населення колоній, П. Керол і Д. Ноубл – біля 20%. Але один із провідних учасників боротьби за незалежність Північної Америки, який належить до „батьків-засновників” американської держави, вже згадуваний Джон Адамс вважав, що до лоялістів можна віднести третину населення, друга ж третина залишалася нейтральною; отже, тільки третина підтримувала справу боротьби проти Англії. В складі останніх були фермери, які вимагали землі й права вільного заселення західних територій, робітники мануфактур, ремісники й дрібна міська буржуазія, що, мабуть, найбільше страждали від гніту англійської адміністрації; місцева інтелігенція, яка сформувала гасла й цілі революційної боротьби. На чолі цих рушійних сил боротьби за незалежність стояли колоніальна торговельно-промислова буржуазія та значна частина плантаторів, особливо з Вірджинії.

Як бачимо, американське суспільство виявилося розколотим. Під час війни бували випадки, коли проти повсталих колоністів билося більше своїх же американських жителів, ніж британських військ (за деякими підрахунками, на боці англійців воювало майже 30 тисяч лоялістів). Спочатку лише незначна меншість американської еліти виступила за розрив з метрополією. Багато колоністів сподівалося на примирення, вважаючи, що конфлікт з Англією викликаний насамперед негідними діями королівських губернаторів і генералів. Тому – як не парадоксально це виглядало – зранку в таборах колоністів молилися за короля, а потім йшли битися проти королівських військ. Характерно, що розгорнута концепція революційного відокремлення колоній від Англії була фактично висунута тільки в січні 1776 р. і сформульована не „батьками-засновниками”, а патріотом-іноземцем, англійцем Т. Пейном, що прибув у Новий світ обстоювати права колоній. Його знаменитий памфлет „Здоровий глузд” набув величезної популярності (за січень – липень 1776 р. було продано близько 150 тисяч примірників). Але Пейн не отримав жодного цента грошей, що йому належали від продажу, він передав на закупівлю спорядження для американської армії, яка воювала в Канаді.

Таким чином, соціально-економічні та політичні суперечності між колоніями й метрополією, а також протиріччя всередині самих колоній, визначили причини війни за незалежність у північній Америці. З’ясовуючи її передумови, раджу звернутися до Декларації незалежності, де містяться звинувачення колоністів на адресу Георга ІІІ, що нараховують 27 пунктів.

Щодо ідейних передумов, то зазначимо, що визрівання революційної ідеології в американських колоніях відбувалося під впливом англійських і французьких мислителів і представників Просвітництва. Ідеологи й керівники руху протесту в колоніях (Семюел Адамс, Томас Джефферсон та ін.) спромоглися в назріваючому конфлікті з метрополією спрямувати проти неї положення теорії лібералізму, що розроблялася англійськими філософами й державознавцями Д. Мільтоном, Е. Сіднеєм і особливо Д. Локком. Так, в останнього було запозичено концепцію природних прав людини і суспільного договору, а також його твердження, що коли будь-який уряд стає незаконним, то громадяни мають право повалити його й встановити новий уряд. Представникам заможних прошарків населення колоній подобалися локківські слова про незаконність зазіхання на власність: „Государ або сенат ніколи не можуть мати влади забирати все майно підданих або частину його без згоди, бо в противному разі це стане запереченням будь-якої власності”. У той час вони розглядали поняття свободи й власності як майже тотожні. На їх думку, тільки власність надавала свободу, і тільки в забезпеченні своєї власності від зазіхань Англії вони вбачали свою свободу. Ідея французького філософа Монтеск'є про поділ влади й зберігання рівноваги повноважень між її виконавчою, законодавчою й судовою гілками з метою гарантування свободи особи дала в подальшому філософські підвалини для Конституції Сполучених Штатів Америки (розподіл влади між президентом, Конгресом і судовими органами). Отже, у північноамериканських колоніях сформувалася антиколоніальна ідеологія. Вона розвивалася під сильним впливом ідей Просвітництва. Теоріям природних прав і суспільного договору американські просвітителі додали національного забарвлення, пристосувавши їх до завдань антиколоніальної боротьби. Тут доречно навести слова Джона Адамса: «Революція увійшла в уми людей, і це трапилося в період з 1760 по 1775 рік, протягом п'ятнадцяти років до того, як під Лексингтоном була пролита перша кров».

З’ясувавши передумови й причини війни північноамериканських колоній за незалежність від Англії, стає зрозумілим, чому вона вийшла за межі власне антиколоніальної боротьби й повинна була – при умові успішного завершення – привести до глибоких змін економічної та політичної структур суспільства, іншими словами – до революційних перетворень.

«Незалежність Америки, розглядувана тільки як відокремлення від Англії, – слушно зауважив англійський письменник-демократ Т. Пейн в 1792 р., – була б справою невеликого значення, якби вона не супроводжувалася революцією в принципах і практиці управління».

Тому є всі підстави розглядати Війну за незалежність водночас і як революцію. Щодо її характеру та історичного змісту, то потрібно зрозуміти наступне: якщо європейські революції ХVІ – першої половини XIX ст. покликані були вирішувати завдання, пов'язані із скасуванням основ феодалізму, переходом від одного суспільного ладу до іншого, то цілі Американської революції ХVІІІ ст., яка проходила у вигляді антиколоніальної, національно-визвольної війни, полягали в знищенні англійського колоніального панування, яке (а не феодалізм як система) й було головною перешкодою вільному розвиткові капіталістичних відносин у Північній Америці, а також у скасуванні феодальних пережитків і установлень, які дісталися їй у спадщину від Старого Світу. Отже, Американська революція була спрямована на вирішення двох взаємопов'язаних завдань – звільнення від англійського колоніального гніту й ліквідування докапіталістичних інститутів і пережитків, причому відміна колоніальної залежності була головною умовою розкріпачення можливостей капіталістичного розвитку Північної Америки.