Рисунок та живопис людської фігури

 

Робота над живописним зображенням фігури людини базується на тих же вимогах, що й живопис натюрморту чи пейзажу. Грамотне зображення в кольорі створюється в результаті знаходження відповідних натурі кольорових і тональних відношень моделі, постійного порівняння розмірів, пропорцій; цільного живописного бачення, вміння підпорядковувати деталі єдиному цілому, загальному колоритові.

На початку роботи роблять рисунок під живопис, прописують полотно, тоді моделюють форму з врахуванням рефлексів та просторових змін кольору.

Основними завданнями, які ставляться перед художником в живописі фігури, є:

1. Передача живописними засобами об’ємної форми в просторі і пластичного зв’язку різних форм (об’ємів).

2. Вираження зв’язку фігури з навколишнім середовищем.

3. Виявлення характерних рис зовнішності даної людини.

Підготовчий рисунок для олійного живопису можна робити вугіллям або одразу фарбами. Палітру кольорів слід обмежити. Достатньо мати білила, охру світлу, кадмій жовтий середній, англійську червону, умбру натуральну, сієну натуральну, кобальт синій.

Перед роботою на полотні корисно зробити етюд-ескіз невеликого формату. В ньому повинно відображатись загальне колористичне відображення та пластичне вирішення постановки.

Важливий етап в виконанні довготривалого етюду – робота над підмальовком (перша прописка). В підмальовку в узагальненому вигляді визначаються великі тонально-кольорові відношення між основними, ведучими тонами натури, співвідношення тіні, світла, півтіні, рефлексів. Фарби варто наносити великим пензлем тонким шаром, щоб підмальовок просох; живопис на сирому підмальовку, як і переписування на напівсирому полотні неодмінно приведуть до потемніння кольорів.

Дуже важливо визначити тональність фігури по відношенню до фону, простору. Головне живописне завдання – написання предмета в оточенні, тому треба прослідкувати, щоб різких меж між фігурою та фоном не було, особливо в темних місцях. Більш віддалені джерела світла і від художника частини фігури вирішуються більш м’яко та узагальнено.

Для визначення загального кольору шкіри варто порівняти її з предметами – червоними, фіолетовими, жовтими і т. д. Найкраще починати з самого темного місця на натурі. Вірне визначення міри його насиченості дасть змогу правильно знаходити тональні та кольорові співвідношення потім.

Тіні на обличчі та тілі людини є прозорими і майже не приховують живого кольору шкіри. Далі, порівнюючи з тінню напівосвітлені місця, знаходимо наступні тони. В цій, початковій, стадії роботи моделювання форм має узагальнений характер. Необхідно пам’ятати, що фігура людини – об’ємна форма, що складається з менших об’єктів, які утворюють різні площини і по різному розташовані по відношенню до джерела світла. Як і в рисунку, не варто детально прописувати якийсь елемент форми, якщо інші частини не вирішені хоча б узагальнено. Потрібно опрацювати всі частини фігури рівномірно.

Прописуючи деталі, необхідно кожним мазком ліпити форму площинами, враховуючи її анатомічну будову, взаємозв’язок з іншими формами.

При зображенні оголеної натури необхідно передати все різноманіття відтінків тіла та їх взаємодію з оточенням. Ми завжди бачимо натуру в глибині певного простору, при конкретному освітленні, при взаємодії усіх предметів і таким чином спостерігаємо явища повітряної перспективи, рефлекси від оточуючих предметів і кольорові особливості, зумовлені даним характером освітлення. Необхідно вирішити такі основні кольорові відношення: оголені частини тіла, одяг, волосся і предмети оточуючого середовища.

Тіло людини в межах свого основного кольору має ще багато ніжних, ледь помітних теплих та холодних, світлих і темних відтінків. Колір шкіри грудної клітки відрізняється від кольору шкіри живота чи спини; обличчя, руки, шия зазвичай темніше закритих частин тіла. Багатоманітність кольору залежить і від рефлексів від стін, від підлоги, фону, одягу. Колір обличчя та одягу завжди набуватиме доповнюючого до кольору фону відтінку.

Заключний момент роботи – узагальнення, підпорядкування деталей цілому. Важливо пригасити ті елементи, які кидаються в очі при узагальненому поглядові на натуру. Необхідно уважно придивитись до силуету: щось списати в фон, щось підкреслити.

Погляд очей – найважливіше і найважче завдання в зображенні голови. Не варто вимальовувати всі деталі (вії, повіки...), це не передасть їх внутрішній вираз. Очі необхідно зображувати цільно й узагальнено, підкреслюючи їх вираз та погляд. Відомий румунський художник Корнеліу Баба зазначає, що зображати треба не очі, а сам погляд.

Тільки після того, як будуть вже набуті навички в конструктивній побудові та створені кольором форм голови та фігури, можна переходити до вирішення складних конкретних завдань, до розкриття психологічної індивідуальності людини, що позує. Це вдається завдяки вмінню узагальнювати деталі, виділяти та підсилювати характерні особливості.

 

Живопис фігури потребує глибоких знань з пластичної анатомії, перспективи, кольорознавства. Потрібно систематично працювати з натури: писати та рисувати фігуру в різних положеннях (в фас, збоку, зі спини), в різних умовах освітлення та в різних живописних техніках. Необхідно урізноманітнювати постановки з точки зору пластичної характеристики, віку, професії, писати фігуру в одязі та оголеною. Живопис оголеної натури прийнято вважати вершиною живопису, вищою школою розвитку живописного бачення (сприйняття). Оголеною будовою тіла, гарним виразним кольором шкіри, виразними характерними пластичними формами.

Одяг натури по кольору не повинен бути надто яскравим. Одяг одного спокійного тону, що не утруднює виявлення конструктивної побудови форм є найбільш прийнятним. Для постановки тематичного характеру слід підібрати людину тієї ж професії, специфіку якої відображає сюжет постановки.

Перші завдання краще виконувати зі стоячої моделі, сидяча чи лежача вимагають вміння передати просторове скорочення всієї фігури чи окремих її частин.

Практичні поради

1. Не варто змішувати більше трьох фарб (не враховуючи білила), щоб колір не вийшов брудним. Коли в суміші зберігаються чисті фарби, на полотні отримуємо більшу різноманітність відтінків.

2. Писати олією можна тільки на сирому або на сухому полотні. Якщо писати по невисохлим фарбам, то робота втратить свій колір, потухне. Якщо треба переписати якесь місце, то краще зняти шар фарби мастихіном. Коли робота буде закінчена, треба дати їй повністю просохнути і тоді покрити лаком для живопису.

3. Форма, напрям та характер кожного мазку залежать від форми предмета і характеру його поверхні. Варто зазначити, що мазок, покладений густо (пастозно), наближає зображення до глядача, а покладений тонко та гладко – віддаляє.

4. Не варто захоплюватись віртуозністю пензля. Справжня майстерність частіше відрізняється стриманістю та доцільним використанням фарб. Коли про роботу говорять “Як вірно” чи “Яка прекрасна природа” це значно краще, ніж коли говорять “Як це сміливо написано! ”. Різні “шикарні мазки”, “сміливі лінії” ніколи не були метою справжніх митців. Глибина змісту, простота та якість форм – це є цінним в мистецтві.

“Широта” виконання, етюдизм та незавершеність як самоціль ніколи не приведуть до справжньої майстерності. Як правило, така “артистична” незавершеність є результатом невміння студентів писати. Це ознака формалістичних захоплень. І. Рєпін вчив, що не можна гнатись за віртуозністю письма: “Віртуозність є вірною ознакою манериста та обмеженої посередності”. П. П. Чистяков різко негативно ставився до порад починаючим художником – “писати широко”. Тільки глибоке та детальне вивчення натури є вірним шляхом до справді віртуозної майстерності.

 

 

Основа реалістичного мистецтва – це робота з натури. Протягом довгого часу художня педагогіка виробила певну програму навчання і виховання молодого художника. Починається навчання рисунку та живопису з аналізу простих предметів, потім більш складних і, нарешті, далі слідує вивчення людини та її оточення.

Вивчення людини починається з рисунку голови, потім торсу та фігури в цілому. Цей процес нерозривно поєднаний з вивченням пластичної анатомії. Дана певна послідовність у роботі над фігурою, якої необхідно дотримуватись, але пам’ятати, що при цьому можна вживати найрізноманітніші засоби, головне – дотримуватись порядку переходу від початкових узагальнень до дальшої деталізації з наступним синтезом у кінці роботи. Окремо можна виділити розділити в програмі по рисунку та живопису фігури: стояча фігура, фігура у сильному русі, сидяча фігура, фігура в ракурсі, група з двох фігур. В ході виконання вказаної програми розкривається окомір, тренується, розкривається зорова пам’ять, спостережливість, чутливість, просторове мислення, поглиблюється розуміння головного і характерного в зображуваних об’єктах та явищах. З оволодінням майстерністю в зображенні фігури молодому художнику відкривається свій шлях, з’являється можливість самостійної творчості.

Ще радянський художник А. Пластов підкреслював, що постійне спостереження тренує наше око, веде нас вірним шляхом до розуміння внутрішньої сутності всього, до вміння знайти в житті саме головне, типове.

Тільки глибоке та детальне вивчення натури – правильний шлях до справді віртуозної живописної майстерності.