Сакральна роль весільного танцю у романі «Солодка Даруся» М. Матіос

У статті досліджено сакральне значення весільного танцю у романі «Солодка Даруся» М. Матіос. Вказано, що гуцульський танець сповнений ритму, театральності, має ще й містичне значення – це закодований символ долі молодих.

Ключові слова: весільний танець, гуцулка, гора-маре, сакральність, містика, закодований знак

 

Журба С. С. Сакральное значение свадебного танца в романе «Сладкая Даруся» М. Матиос

В статье исследовано сакральное значение свадебного танца в романе «Сладкая Даруся» М. Матиос. Указано, что гуцульский танец полон ритма, театральности, имеет еще и мистическое значение – это закодированный символ судьбы молодоженов.

Ключевые слова: свадебный танец, гуцулка, гора – маре, сакральность, мистика, закодированный знак

 

Zhurba S. S. Sacred wedding dance role in the novel «Sweet Darusya» M. Matios

In the article the sacred meaning of the wedding dance in the novel «Sweet Darusya» M. Matios. It is indicated that Hutsul dance full of rhythm, theater, and even a mystical significance – t is a coded symbol of fate newlyweds.

Keywords: wedding dance, gutsulka, mountain- мare, sacred, mystic coded mark.

 

Звернення до ментальності та історії українського народу, фольклорних традицій є однією з домінуючих особливостей творчої манери Марії Матіос. Я. Голобородько наголошує, що «книжками «Нація. Одкровення» і «Солодка Даруся» Марія Матіос реактивізувала чи не найтрадиційнішу якість української літератури – інтерес до етнорегіональної колористики» [2, с. 81]. Культура та духовність гуцулів, глибокі традиції, загадкове й неповторне сприйняття світу репрезентовано у творах письменниці через алюзії на певні міфологічні сюжети, фольклорні образи, архаїку, міф, колективне підсвідоме, звернення до християнських і первісних вірувань, оперування назвами міфічних істот. Погляди гуцулів на природу, навколишній світ продукуються у площині релігійно-міфологічній. В. Шухевич, в етнографічній праці «Гуцульщина», досліджуючи побут, звичаї жителів гірського краю, родинну та календарну обрядовість, міфологічні вірування, фольклор приходить до висновку, що гуцулам притаманний своєрідний симбіоз християнських та давніх язичницьких традицій [8].

Творчий доробок М. Матіос у різних аспектах досліджували такі науковці, як: Н. Адамовська (поетика композиції), Я. Голобородько (художні дилеми), К. Ісаєнко, І. Насмінчук (стильові домінанти), Н. Косинська (міфосимволи), Г. Павлишин (дискурс прози), К. Хижняк (фольклорні мотиви), О. Юрчук (художня мова романів) та інші.

Етнічність, міфологізація, віднесеність до фольклору у творах М. Матіос є природною і невід’ємною частиною створеного нею світу. Особливу увагу приділяє авторка споконвічним українським традиціям, специфіці мислення і менталітету народу, сакральним образам. Адже сакральне, на думку Т. Вільчинської, «обіймаючи прадавні міфологічні уявлення, а згодом віру в християнського Бога, виявляє споконвічну ментальну рису українського народу – його релігійність» [1, с. 13]. Сакралізація відіграє важливу роль у творчій манері авторки і яскраво виражена у «драмі на три життя» – романі «Солодка Даруся». У статті ми спробуємо окреслити питання сакральності гуцульського весільного танцю у творі Марії Матіос.

Гуцульське весілля завжди було яскравим, супроводжувалося багатством народних пісень, ритуалів, не обходиться без запальних та іскрометних танців. Це певне театральне дійство зі своїми законами, під час якого дотримання певних ритуалів, обрядових елементів вважалося обов’язковим. М. і З. Лановик відзначають, що весілля – це «система драматично-ритуальних дій та пов’язаних з ними пісенно-поетичних текстів, що виконуються з нагоди шлюбу хлопця і дівчини як початку їх спільного життя з метою створення сім’ї» [6, с. 194]. У романі «Солодка Даруся» весілля, особливо елементи, що його супроводжують: обряди, ритуали, танці тощо мають сакральне значення. Одруження для Михайла Ілащука мало священне значення, адже «до женячки Михайло був дуже ґречним і порядним парубком: дівок не зводив, молодицям спідниці догори не підфітькував, у вдовиних перинах не валявся» [7, с. 84-85]. Тому вже на весіллі проявилось поважне, трепетне ставлення до дружини: «Гості! Дорогі мої набутливі гості, дивіться на Михайлове чудо, любуйтеся Михайловим чудом, набувайтеся коло Михайлового чуда! На Михайлове чудо дивіться!» [7, с. 85].

Гуцульське весілля триває декілька днів, проте у романі Марія Матіос, змальовуючи цей обряд, акцентує увагу лише на весільних танцях, оскільки обоє молодят – Михайло й Матронка – були сиротами, то вочевидь, деякі весільні канони були порушені. Центральним на гуцульському весіллі є танець молодого подружжя, який у романі набуває особливого сакрального звучання. В Енциклопедії символіки зазначається, що «танець виступає символом світотворення, трансформацією простору в час, ритму всесвіту. Танок дарує відчуття доручення до божественного. Парний танець виступає символом священного шлюбу: з’єднані руки партнерів свідчать про шлюбні узи» [3]. Гуцули вважають, що кожен танцює так, як живе, якщо людині підходить ритм танцю партнера, то і в житті підійде (якщо добре танцюється, то і жити буде добре), може тому вибирали пару під час танцю. Мова танцю була досить важливою для жителів цього краю, власне тому вона продукувала особливий значеннєвий код. Кожен рух у танці є магічним способом спілкування.

У творі М. Матіос детально змалювала два танці молодих: гуцулку та гора-маре. За місцевим звичаєм, перший танець – гуцулку – починають танцювати батьки молодого (саме вони корінні гуцули), потім до танцю йдуть молодята та гості. Оскільки батьків у молодих не було, то «молодята-сироти» гуцулку танцюють самі. Парний танець вважався символом духовної єдності чоловіка і жінки. Мелодія гуцулки стрімка,