Сакральна роль весільного танцю у романі «Солодка Даруся» М. Матіос

Гуцульське весілля супроводжується грою троїстих музик: цимбали, скрипка і бубон, до них приєднували й сопілку. Провідне місце відводилося скрипці, адже кожна мелодія, програна на цьому музичному інструменті відзначається «надзвичайним багатством прикрас, мелодійних мережанок» [8, с. 91]. Скрипаль є обов’язковим учасником дійства, йому відводили перше місце у музиці. Гуцули вірили, що скрипалі мали здатність передбачати долю молодих, володіли магічною силою, особливо ці магічні дії прослідковувалися під час весільного обряду.

Гуцульський танець наповнений сакральною мовою, це своєрідне народне театральне дійство. Потужна енергія Марії Матіос, вважає С. Жила, «творить філософію весільного танцю, який єднає молодих сильніше за вінчальне присягання» [4, с. 11]. Весільний танець «гора-маре» у романі виступає символом наперед визначеної долі молодих, своєрідним попередженням, знаком, «закодованим баченням світу» (С. Жила). Можна провести паралель між традиційним весільним танком «гора-маре» і подальшим життям подружжя: «Ні, це не весільний танець – це жорстокий, нелюдський припис всевишніх сил про неможливість вийти за лінію наперед визначеної тобі долі... Ті ритми протискуються порами під саму шкіру навіть у товстошкірого, заходять, як зашпори, як скалки, далеко під серце, а може, скрипка їх заганяє таки в саме серце – і ти вже ніколи добровільно не позбудешся тонкого, майже нечутного стогону мелодії, не витиснеш його із себе, як серце фурункула, не виблюнеш і не витравиш – хіба що вмреш – і лиш тоді скинешся чарів цієї музики, як чарів живого ворожбита. Та навіть перед смертю, кажуть старі діди, декотрим людям вчувається мелодія «гора-маре», бо кажуть, саме з таким розпачливим сумом, такими неквапними кроками – два вліво – два вправо, щоб не сполохати і не розчавити людину раптовістю, – дає про себе знати близька смерть... « [7, с. 86]. Магічністю та містикою віє від весільної музики та танцю. Аналогічно розгортаються події в родині Ілащуків: весілля, сімейна злагода, народження дитини, зникнення Матронки, нічний візит повстанців, викриття Михайлового «злочину». І останнім ударом, тим тупим ножем, стає самогубство Матронки. Бачимо, що виконання ритуального танцю відбилося у долі молодих.

Дисгармонія, руйнація, трагічність у гуцульському фольклорі продуктивніші, ніж гармонія, порядок, процвітання, ясність і мир, про що свідчить мелодія весільного танцю «гора-маре» (танець запозичений від румунів, які сусідять з гуцулами) : «це все одно, що нагла зупинка серця, стрибок потойбіч цього світу, чи як примусове намацування наосліп дороги до раю і добровільний вихід із пекла водночас» [7, с. 87]. Другому весільному танцю письменниця відводить більше значення у романі, він описаний детальніше. У ньому поєднано ритм, музику й духовну сутність гірських жителів. Танець є природним вираженням душі людини, її істинної сутності.

Одним з найпростіших рухів первісного танцю було тупотіння, що пояснюється як зв’язок із землею, як праматір’ю всього живого. Найпростішими рухами були: крок, стрибок, припадання до землі, різноманітні рухи руками [5, с. 54]. Мова танцю є досить складною та символічною, де почуття виражені через рух, пластику, продукуються через висловлювання, що набувають форми повідомлення, в якому послідовно пов’язані знаки передають інформацію. У романі обрядовий танець має певне містичне навантаження, виступає дотиком до чогось космічного: «Спершу два кроки вліво, тоді два кроки вправо – і знову вліво, і знову вправо... після того маєш право один раз обернутися, але не конче... і далі вліво... вправо... – і два прирослі одне до одного тіла молодого і молодої розгойдуються, ніби маятник громіздкого настінного годинника, – не в силі одірватися від чітко визначеного місця чи змінити напрямок погойдування. Ця безпощадна у своїй хитрості музика-випробування подає танцюючому перший знак, та що там знак, – вона вказує напрямок, яким відтепер ці двоє рухатимуться тільки синхронно, тільки з тим, хто в цю мить тримає своїми руками твої палахкі долоні; завжди і тільки разом, не порушуючи темпу, не шукаючи іншого ритму, лиш так, як у цім строгім і величнім танці – не танці, а, швидше, прилюдній, але безмовній, клятьбі на досмертну вірність чи добровільне рабство разом» [7, с. 87-88]. Танець – це своєрідна медитація, адже через рухи передається енергія, яка завдяки музиці наповнює людину, відбувається взаємопроникнення виражальних елементів музичних та хореографічних.

Гуцульський танець – це один із способів спілкування, наскрізь просякнутий емоціями, магічними та символічними знаками. Образ трагічної музики-випробування весільного танцю – як гуцулки, так і гора-маре – у романі «Солодка Даруся» Марії Матіос дозволяє говорити про прогнозування та роз’яснення майбутнього молодого подружжя.

 

 

1. Вільчинська Т. Концептосфера сакрального в сучасній науковій парадигмі / Тетяна Вільчинська // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – 2008. – Вип. 3. – С. 150-159.
2. Голобородько Я. Соціумний інтер’єр чи психологічний дизайн? (Художні дилеми Марії Матіос) / Ярослав Голобородько // Слово і час. – 2008. – №12. – С. 81-85.
3. Енциклопедія символіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //sigils. ru/symbols
4. Жила С. Трагедія адекватна історії: роман Марії Матіос «Солодка Даруся» / С. Жила // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – № 3. – С. 6-12.
5. Королева Э. А. Ранние формы танца / Э. А. Королева. – Кишинев: Штиинца, 1977. – 215 с.
6. Лановик М. Б., Лановик З. Б. Українська усна народна творчість: [підручник] / Мар’яна Богданівна Лановик, Зоряна Богданівна Лановик. – К. : Знання-Прес, 2005. – 591 с.
7. Матіос М. Солодка Даруся / Марія Матіос. – Львів: ЛА Піраміда, 2011. – 188 с.
8. Шухевич В. Гуцульщина. Третя частина: [репринтне видання] / Володимир Шухевич. – Верховина: Гуцульщина, 1999. – 270 с.