Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Селянське самоврядування в Російській імперії за умов Першої Світової війни (1914 – лютий 1917 рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
СЕЛЯНСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ЗА УМОВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 – лютий 1917 рр.)
 
І. Г. Верховцева
 
Охарактеризовано становище селянського самоврядування в Російській імперії років Першої світової війни. Доведено, що, через посилення адміністративної складової в управлінні країною, в умовах військового часу очільники селянських установ самоврядування – сільські старости та волосні старшини – отримали виняткові повноваження в управлінні селом.
Ключові слова: селянське самоврядування, Перша світова війна, волосний схід, волосний старшина, сільський схід.
Соті роковини початку Першої світової війни дали черговий імпульс осмисленню проблемних питань її історії. До таких слід віднести становище селянського самоврядування в Російській імперії, за умов цієї війни, вивчення чого сприяє з’ясуванню того, яким чином діяльність низових ланок системи управління країною в кризові часи впливає на долю останньої. Розвиток селянського самоврядування в Російській імперії на початку ХХ ст. не обійдений увагою дослідників. Серед знакових праць варто вказати розробки вітчизняного радянського історика А. Бондаревського [1], російських дослідників Е. Бруснікіна [2], В. Нікуліна [3], П. Зирянова [4], а також низки сучасних українських [5] і закордонних, зокрема російських, вчених В. Єре- мяна [6], Ю. Кукушкіна, Н. Тімофеєва [7], М. Віногра- дова [8]. Натомість функціонування селянських установ самоврядування років Першої світової війни в науковій літературі належного висвітлення досі не знайшло, хоча окремі аспекти проблеми з’ясовано у працях деяких українських [9-11] і російських науковців [12-17]. Не прагнучи всебічного висвітлення проблеми, спробуємо, на основі архівних і друкованих джерел, охарактеризувати становище селянського самоврядування в Російській імперії від початку війни – до революційного зриву в лютому 1917 р.
Оскільки на початку ХХ ст. Російська імперія загалом залишалася аграрною країною, а майже 9/10 її населення були селянами, результатами праці яких наповнювалась державна скарбниця, вирішення багатьох важливих для імперії завдань (здатність зберігати внутрішню соціальну стабільність, позиції на міжнародній арені тощо) певною мірою залежало від налагодження ефективної системи управління селом. Запроваджене Великою реформою 1861 р. самоврядування селян було покликане стати базою для цього [18, 1; 19, 40-41]. Складовою селянського самоврядування були сільські і волосні сходи, волосні правління, волосні суди. До компетенції цих установ відносилось розв’язання певних питань майнового і правового становища «сільських обивателів» – учорашніх кріпаків. Очолювали їх (крім волосних судів) старости (нижчий, сільський рівень) та волосні старшини (вищий, волосний рівень). Старост обирали на сільських, старшин – на волосних сходах, по обранні вони ставали посадовцями, підлеглими іншим представникам місцевої адміністрації [20, 77]: до 1874 р. – мирськими по- середникама, а потім – чиновниками повітових у селянських справах «присутствій». У 1889 р. безпосереднім адміністратором для голів селянських установ самоврядування став земський начальник. Крім того, старости і старшини мали виконувати низку повноважень поліцейського, фіскального та суто бюрократичного характеру, що передбачало підлеглість цих посадовців ще й чималій кількості очільників місцевих правоохоронних, військових та інших структур [21, 77; 22, 218-219; 23, 226]. Наприкінці ХІХ ст. до «адміністраторів», що мали право давати вказівки сільським посадовцям, долучилось і земство: з виданням 1890 р. нового земського положення і зміною ідейних засад організації місцевого самоврядування (відбувся перехід з так званої «громадської» – на позиції «державницької» теорії; остання наголошувала на тому, що установи самоврядування «виконують» певні функції в місцевому управлінні, надані їм центральною владою) почалась бюрократизація земств, до їх повноважень було долучено право видавати розпорядження місцевому населенню. Це реалізовувалось, приміром, у виданні чисельних постанов і наказів волосним правлінням, конкретно волосним старшинам і сільським старостам [6, 237; 11, 19; 24, 51].
Представляючи місцеве населення, яке делегувало старостам і старшинам певні повноваження, голови установ станового самоврядування селян водночас були своєрідною поєднувальною ланкою між адміністративною вертикаллю країни та «горизонтальним» сільським соціумом, життя в якому чималою мірою регулювалось засобами станового самоврядування селян. В адміністративному відношенні реформою 1861 р. сільський соціум також був вертикально струк- турованим: нижчий рівень становило сільське «общество» – «мир», а вищий «ярус» представляло штучне формування – волость (як правило, складалася з кількох сіл, поєднаних в одне адміністративно-територіальне утворення; часто його межі окреслювались рамками церковного приходу). У системі станового самоврядування селян його волосний рівень виконував адміністративні і судові щодо сільського «миру» функції, відповідно, волосний старшина для сільських старост по суті був адміністратором, хоча обирався на волосному сході, на який сільські громади направляли так званих «десятидвірників» – по одному делегату від кожних 10 дворів (вони, як і сільські старости, обиралися всіма мешканцями «миру» на загальному сході) [25, 176]. Волосне правління складалося з волосного старшини (головував у ньому), сільських старост, а також до його складу могли входити деякі інші посадові особи, які обиралися сходами. Приміром, для збору податків, виконання поліцейських обов’язків або «наглядачі» сільських магазинів тощо. Отже, створена реформою 1861 р. своєрідна система «сільського парламентаризму» поєднувала в єдиний механізм і представницькі структури установ самоврядування селян (волосні та сільські сходи), і низові ланки апарату управління імперією – сільські старости, волосні старшини (по суті являли собою селянську бюрократію). У такий спосіб пореформеними часами було реалізовано досить радикальний захід, замислений «архітекторами» Великої реформи: до системи управління країною долучено «селянську ланку».
Її «слабким» місцем був «мир» (сільське «общество», селянська громада). Ця низова структура сільського
Фото Капча