Семантична ізотопія як механізм реалізації принципу невизначеності у британських постмодерних художніх текстах

 

 

Статтю присвячено вивченню функціонування семантичної ізотопії в процесі лінгвальної реалізації принципу невизначеності. З’ясовано сутність явища семантичної ізотопії, установлено її взаємозв’язок із по- стмодерним принципом невизначеності, проаналізовано її роль у розгортанні постмодерного художнього тексту. Виявлено, що текстова семантична ізотопія, найчастіше реалізована через лексичні повтори та кластерування різно- рівневих засобів, є виявом текстової категорії когезії, яка, заломлюючись крізь призму принципу невизначеності, набуває в постмодерних художніх текстах модифікованої форми.

Ключові слова: ізотопія, семантична ізотопія, принцип невизначеності, когезія, семна рекуренція, принцип надмірності, ізотопічний ланцюг.

Постановка проблеми. Антропний принцип зумовлює спрямованість сучасних досліджень лінгвістики тексту на вивчення залежності лінгвальної побудови тексту від єдиного задуму автора та водночас індивідуальних характеристик адресата. Сучасне вивчення особливостей утілення текстових категорій виводить дослідника на проблему семантичної ізотопії. З огляду на розповсюдження постмодерного дискурсу актуальним є аналіз формальних і змістових аспектів художніх текстів доби постмодернізму з урахуванням дії принципу невизначеності й виявлення ролі в них семантичної ізотопії.

Мета розвідки полягає в установленні особливостей семантичної ізотопії як одного з лінгвальних механізмів реалізації принципу невизначеності. Серед завдань дослідження варто виокремити такі: з’ясувати сутність семантичної ізотопії як лінгвістичного явища, установити її зв’язок із постмодерним принципом невизначеності, проаналізувати її роль у розгортанні постмодерного художнього тексту, виявити мовні засоби реалізації семантичної ізотопії в текстах британських постмо- дерністів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з характеристик змістової зв’язності тексту є текстова категорія когезії, що «відображає формальну внутрішньотекстову зв’язність» [1, с. 74], вона ґрунтована на спільності або подібності значень і найчастіше реалізована в лексичних повторах. У зв’язку з цим у передових наукових розвідках у галузі лінгвістики тексту порушено питання щодо вивчення текстової семантичної ізотопії – поняття, перенесеного представником французького семного аналізу А. -Ж. Греймасом із природничих наук у галузь лінгвістичної семантики.

Традиційно під «ізотопами» в науці розуміють «атоми хімічного елемента з різними атомними масами та подібними хімічними властивостями, ядра яких містять однакову кількість протонів, але різну кількість нейтронів» [2]. А. -Ж. Греймас застосував термін «ізотопія» на позначення повторів семантичних елементів різних контекстів, ізотопними він уважав повідомлення, які мають спільні «класеми» (контекстуальні семи) [3, с. 76]. Поняття було розроблене в зарубіжній лінгвістиці (Ф. Растьє, К. Кербра, Е. Агрікола, М. Арріве), у працях вітчизняних фахівців (І. Арнольд, Н. Ніколаевої, З. Хованської, О. Філіпової, О. Гайової). У радянській лінгвістиці впровадженню поняття «ізотопія» передували дослідження синтагматики тексту, вивчення семантичного співвідношення сусідніх речень [4, с. 37].

У сучасних наукових розвідках ізотопічною визнано таку семантичну структуру текстів, за якої «загальний смисловий компонент об’єднує текст у єдине ціле. Ізотопія в такому ракурсі є чинником текстової когезії» [5, с. 114], тобто характеристики тексту, що відбиває семантичні зв’язки між його елементами. Із цього випливає, що семантична ізотопія є фактором зв’язності тексту. У деяких роботах семантичну ізотопію позначають як «семантичну ітеративність» [6]. Інколи її також представляють як «змістову одиницю, за допомогою якої активізуються емоційні й ціннісні компоненти, необхідні для створення цілісності художнього тексту» [7, с. 5].

У роботах українських дослідників семантичну ізотопію тексту (у деяких працях – «тематичну») розглядають як особливу семантичну структуру, створену змістовими та асоціативними зв’язками між лексемами. У сучасних розвідках зазначено, що реалізується ізотопія, зокрема, через мовні портрети персонажів [8, с. 130], діалогічність надфразових єдностей [9] тощо. У результаті дослідження ізотопічності тексту визнано необхідність багаторівневого прочитання художнього тексту, «пошуку всіх можливих сюжетних напрямів зі зверненням до набутих знань, із пресупозицією, із випередженням» [10, с. 175]. Цей аспект ізотопії особливо релевантний з огляду на лінгвальне функціонування принципу невизначеності з його акцентом на розфокусуванні уваги під час охоплення різних рівнів текстової семантики.

Сучасні дослідники визнають ізотопію «темою, яка бере участь у побудові композиційної та смислової структури тексту, відкриваючи текст як поле смислової багатошаровості» [7, с. 8]. Ізотопічна «повторюваність класем у синтагматичному ланцюжку» [11, с. 332] забезпечує однорідність висловлень у дискурсі, за рахунок якої створюється його цілісність. Зв’язок, що призводить до цілісності тексту, І. Гальперін назвав інтеграцією [1]. На його думку, вона нейтралізує автосемантію частин і підпорядковує їх загальному змістові твору.

Утворенню текстової ізотопії сприяють такі параметри тексту, як надлишковість (А. -Ж. Греймас), надмірність (І. Арнольд), оскільки в структурній семантиці ізотопію дефі- новано як кластер надлишкових семантичних категорій в основі дискурсу [3]. Сутність принципу надмірності полягає в підсиленні кожного елемента тексту іншими завдяки взаємозв’язку з ними, а також завдяки повторенню вже відомих адресатові сем. Надмірність затримує увагу читача на певній частині повідомлення й цим сприяє повнішому сприйняттю [12]. Семантичну перенасиченість уважають важливою властивістю постмодер- них текстів, яким притаманна змістова надмірність [13, с. 3], що призводить до розмитості визначень, неточності описів.

Принцип надмірності забезпечує нагромадження тотожних сенсів у текстах за рахунок ітеративних (повторюваних) сем: «My eyes adjusted to the gloom & revealed a sight at once indelible, fearsome & sublime. First one, then ten, then hundreds offaces emerged from the perpetual dim” [15, р. 12]. У межах цього фрагмента